Війна...

Війна – це не тільки бої, це не тільки героїзм і подвиги. Війна – це страшні людські страждання, нелюдські випробування… Сьогодні, як ніколи, кожен у цьому переконався. Ніхто не міг подумати, що в XXI столітті у щоденному вжитку використовуватиметься слово «війна».

Як запам’яталась війна семирічній дитині? Саме стільки років було моєму дідусеві Яші, коли почалась Велика Вітчизняна війна, 22 червня 1941 року.

Тихий ранок сколихнули далекі вибухи та стрілянина, по небу пливли літаки з великими чорними хрестами на крилах. У той час у село Волиця Турійського району прибули радянські солдати. Дідусева мама запросила їх до себе в хату, нагодувала, напоїла, бо були дуже змучені. Вони попередили людей, що буде бій поблизу села і всім необхідно залишити свої домівки.

«Нас було в сім’ї п’ятеро дітей. Найстаршому, Володі, було дванадцять років, а найменшому, Васі, - один рік. Мама з татом забрали всіх нас, взяли поїсти, корову на шнурок, документи і пішли на схід. Пішки дійшли до села Клюйськ Турійського району. Там переночували у радовицькому лісі. А на другий день пішли далі. Кругом було чути плач дітей, крик поросят і голодних корів. Назустріч ішла велика кількість озброєних солдатів і військової техніки. Потім ми ночували в клуні поблизу села Літин Турійського району. Всі були зморені, але треба було йти далі. І так ми дійшли до села Селець Голобського району.

У біженцях ми були близько місяця. Тата забрали в армію, а ми повернулися назад у село. Деякі хати були спалені. Всюди ями від розірваних мін і снарядів, стояла розбита військова техніка як і з зірками, так і з хрестами. Біля села були вириті окопи, з яких оборонялися радянські солдати.

Німці в село навідувалися рідко, але порядок їх відчувався. Йшла заготовка продуктів харчування, виявляли комуністів і комсомольців, розстрілювали їх. У сусідньому селі Клюйськ розстріляли двадцять одного комсомольця. Їх люди поховали біля церкви. Появлялися деколи й радянські партизани. Постріляють з кулемета по залізничному мосту в сторону Турійська та втічуть. А німці потім все село "на вуха ставлять", шукають, хто це зробив. Якщо селянин колов кабана, то смалив його в клуні, щоб німці не бачили, тому що вони здирали з сала шкуру і забирали для військових потреб. А що ж це за сало без шкури? Заходили в село і вояки УПА. Позабирають їжу в селян – і назад до лісу.

Тому дуже важко було моїм односельцям у роки війни. Багато бід вони зазнали. Повернулося село до нормального життя лише після визволення в 1944 році від німецько–фашистських загарбників. Недорахувалися своїх односельців, залишилося неушкодженими тільки п’ять хат, все було перерито окопами. Люди встали з колін, відбудували село, але події тих страшних років навічно закарбувалися в душі.»

Скільки історій існує про те, як через дрібниці починалося кровопролиття. Так легко підбурити на національну ворожнечу і так важко її зупинити. Але ж ніхто не має права забирати життя іншого, бо немає більшої цінності, ніж людське життя.
Залишати коментар дозволено лише зареєстрованим користувачам. Процедура займе зовсім небагато часу, і ви зможете швидко добавити відгук.

Авторизуватися

Вперше на KovelPost? Приєднуйтесь

Статистика: