ДЦП – не вирок, а проблема, яку можна вирішити, ‒ лікар із Ковеля

Лікар з Ковеля, який сам перехворів на дитячий церебральний параліч, успішно впроваджує власну ефективну методику лікування таких маленьких пацієнтів.

Як це – бути хворим, немічним і нікому не потрібним, Ярослав Табінський ще з народження відчув на собі. Жінка, яка привела його на світ, відмовилась від сина одразу в пологовому. Бідолашне немовля віддали у Рівненський будинок дитини. Нянечки, які доглядали за малям, тихцем втирали сльози і зітхали, уявляючи, яке майбутнє чекає на таку дитину, ‒ йдеться в публікації Людмили Приймачук для тижневика Сім’я і дім.

«Я був непропорційним, дуже довгим і худим. Народився з вагою 2 кілограми, а довжину тіла мав 67 сантиметрів, – розповідає мій співрозмовник, високий, спортивної статури чоловік. – Найімовірніше, жінка, яка мене носила під серцем (язик не повертається назвати її матір’ю), постійно перетискала живіт, аби не видно було, що вагітна. Можливо, це стало причиною того, що у мене з народження виявили ДЦП і парез, тобто ослаблення функцій лівої руки. Уже будучи дорослим, я приїхав у цей дитбудинок і знайшов в архіві свою виписку з пологового. Чесно кажучи, як лікар жахнувся від прочитаного: невже і справді в мене були такі патології?»

Не та мати, що народила…

Але маленький Ярославчик таки і справді з’явився на світ під щасливою зіркою. У віці 8 місяців його всиновила бездітна пара. Подружжю показували багатьох здорових дітей, проте вони зупинили вибір саме на хворому хлопчикові.

«Про те, що мене всиновили, я не навіть не здогадувався, тому що мене любили, як рідну дитину, – каже пан Ярослав. – Але коли мені було 10 років, знайшлися «доброзичливці», які повідомили цю новину. Звісно, я запитав батьків, чи правда це і чому вони вибрали саме мене. Мама тоді віджартувалась, мовляв, я був дуже схожим на неї. А потім зізналася: побачила мене і серцем відчула, що більше не віддасть нікому. Тато підтримав її. Так у мене з’явилися люблячі батьки, яким я у житті зобов’язаний усім».

Як розповідає Ярослав Табінський, прийомна мама присвятила йому життя. Будучи медиком, вона чудово розуміла, які труднощі її чекають. Проте жінку це не злякало, бо вона дуже прикипіла серцем до дитини. Мама возила Ярославчика по лікарях, виконувала всі їхні приписи, сама навчилась робити хлопчикові масаж. І материнська любов таки перемогла: у підлітковому віці хвороби відступили.

Став медиком, як мама

У 13 років у Ярослава проявились вроджені здібності до лікування. Його першим пацієнтом стала мама, якій він вправив зміщену кисть руки. За її порадою підліток почав читати спеціальну літературу, а згодом закінчив медучилище у Дубному. Вищу фахову освіту Ярослав Табінський здобув у Рівному та Києві. Вивчав методики костоправа Миколи Касьяна, професорів Володимира Казявкіна, Нестора Павлова, апітерапевта Дмитра Сенишина. Цікавився напрямками східної медицини. Лікар-реабілітолог працював спочатку у столиці, потім переїхав на Рівненщину, а віднедавна – на Волинь.

Спочатку працював у Старій Вижівці, нині переїхав до Ковеля. Спеціалізується він на лікуванні хвороб опорно-рухового апарата: сколіозу, остеохондрозу, протрузій тощо. Діагноз пацієнта безпомилково визначає, доторкнувшись пальцями до спини. У своїй роботі застосовує до 20 практик альтернативної медицини. Деякі з них він розробив сам. Особлива увага – дітям, хворим на ДЦП. Маленьких пацієнтів він розуміє як ніхто, адже сам у дитинстві відчув їхні біди на собі. Для реабілітації таких дітей він розробив власну ефективну методику.

«Усіх хворих лікувати не берусь. Оглянувши хворого, я одразу зважую власні можливості, – каже Ярослав Табінський. – Окрім того, для мене важливо відчувати, що дитина мені довіряє. Якщо бачу, що з пацієнтом є внутрішній контакт, – лікування буде ефективним. Перед його початком кожному складаю індивідуальну комплексну програму лікування. До цієї програми входять понад 15 видів терапій. У деяких є ще й підвиди. За їх допомогою можна розробляти м’язову систему пацієнта, лікувати кровоносну і нервову системи, впливати на головний і спинний мозок. Приміром, електротерапія стимулює м‘язи, магнітотерапія покращує роботу імунної системи, масаж нагрітим камінням (стоунтерапія) позитивно впливає на циркуляцію кровоносних судин. Дефанотерапія знімає м’язові блоки, етіотропна терапія спрямована на усунення причин виникнення хвороби. До методики лікування входить і біомеханічна корекція хребта і тіла, яку я розробив сам на основі методу Казявкіна, а також лікувальна фізкультура. Роблю маленьким пацієнтам різні види масажів із натуральними оліями та мазями. Ніякої «хімії» не використовую – все лише на натуральній основі. Де що не так – відчуваю пальцями і направляю кожен м’яз.

Ідуть на поправку всупереч прогнозам

За словами пана Табінського, перші результати лікування у пацієнтів видно вже через кілька тижнів. Слова лікаря підтверджує Оксана Ковалевич з Рівненщини, мама маленького Сашка.

«Моїй дитині рік і вісім місяців, – розповідає жінка. – У нього була асфіксія при пологах. Потім діагностували ДЦП. Півтора року лікувалися в Рівному та Києві, проте результатів майже не було. Лікарка зі столиці пояснила це тим, що Сашко просто (!!!) лінивий. До того ж синові давали такі сильні медикаменти, що у нього почорніли зуби. Коли ми приїхали у Ковель, дитина навіть голівку не тримала. Правої руки він зовсім не відчував. Завдяки методиці Ярослава Миколайовича син за три тижні почав сидіти, рукою бере іграшку. Під час сеансів усміхається, гукає. До того мовчав і страшно боявся лікарів».

Світлана Ковальчук з Хмельниччини важить трохи більше 50 кілограмів. Тендітна жінка ледве тягне коляску з 6-річним сином Іллею. Каже, що сподівається її найближчим часом залишити під кабінетом.

«Усі лікарі, до яких ми зверталися, навперебій стверджували, що син ходити не буде, – каже мама хлопчика. – А я так мріяла про те, що Ілюшик разом із його сестричкою-близнючкою візьмуть портфелики і побіжать до школи. Тому й приїхали до Ковеля, бо через людей довідались про лікаря-реабілітолога, що лікує дітей з ДЦП. Ми тут уже другий місяць. Не можу повірити, але мій хлопчик уже помаленьку стає на ніжки. Завдяки процедурам він навіть виправився і трохи підріс. Кус лікування триває півроку. Будемо сподіватися, що підемо звідси своїми ногами».

А Оксана Михальчук з Луцька тепер зі своїм сином приїздить лише на консультації. 2-річний Ілля донедавна майже не ходив: одна нога ступала на п’ятку, інша на носок. Кілька місяців масажів зі спеціальними мазями – і дитина впевнено гуляє вулицею. Щоправда, поки в ортопедичному взутті. Проте мама переконана: завдяки методиці пана Табінського син за рік піде у звичайний дитсадок.

Сам реабілітолог стверджує, що найважливіше – вселяти у людей надію. Нині 33-річний лікар працює над книгою «Усуньте причину – хвороба зникне сама».
Залишати коментар дозволено лише зареєстрованим користувачам. Процедура займе зовсім небагато часу, і ви зможете швидко добавити відгук.

Авторизуватися

Вперше на KovelPost? Приєднуйтесь

Корисне

Розклад руху автобусів міста Ковель

Статистика: