СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ СТРУКТУРИ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА

Сучасний етап розвитку документознавства в Україні характеризується його оформленням як самостійної наукової дисципліни. Вагомим підтвердженням цього є ґрунтовні монографії провідних вітчизняних учених. Проте дослідники не мають єдиної думки про те, з яких частин, розділів складається документознавство. Так, Н. М. Кушнаренко виділяє загальне і особливе документознавство. До першого дослідниця відносить три розділи: теорію документа (документологію), історію документа, історію і теорію документно-комунікаційної діяльності. Саме третій розділ є дискусійним і формує певне теоретичне підґрунття для широкого погляду на документознавство.

До завдань особливого документознавства відносяться: вивчення окремих типів і видів документів, а також процесів документно-комунікаційної діяльності. Особливе документознавство Н. М. Кушнаренко розділяє на спеціальне і часткове. Перше вивчає специфіку документів, що функціонують у бібліотеках, архівах, музеях, інформаційних центрах. До часткового документознавства віднесено: вивчення окремих видів документів, яке відбувається у межах відповідних дисциплін, наприклад, книго-патенто-картознавства.
Н. М. Кушнаренко включає до структури документознавства, на правах спеціальних наукових дисциплін – бібліотекознавство, бібліографознавство, архівознавство, музеєзнавство, інформацієзнавство.

Принципово інший концептуальний підхід розвиває професор С. Г. Кулешов. Він поділяє документознавство на загальне і спеціальне. До проблематики першого вчений відносить дослідження загальнотеоретичних питань, що стосуються понятійних, функціональних, структурних, класифікаційних та інших ознак документа і його властивостей, та історії розвитку документів і документознавства.

Основним напрямом спеціального документознавства С. Г. Кулешов вважає управлінське документознавство, що досліджує широке коло проблем управління документацією у вузькому «архівно-діловодському» значенні цього поняття. Цей напрям фактично ототожнюється з діловодством, що, з одного боку, не дозволяє належним чином зосередитись на безпосередньо управлінських аспектах документознавства, а з іншого, практично позбавляє діловодство права на розробку власної теорії.

Серед інших видів спеціального документознавства С. Г. Кулешов пропонує виділити: науково-технічне, картографічне, аудіовізуальне. В основу такої пропозиції покладено цілком очевидну самобутність указаних видів неопублікованих документів і яскраво виражену специфіку їхнього архівного зберігання.

Згідно концепції С. Г. Кулешова, проблематика спеціального документознавства фактично звужена до вивчення неопублікованої документації, що є предметом архівної та діловодської діяльності. Таку точку зору С. Г. Кулешов називає традиційною, посилаючись на публікації відомих російських учених-архівознавців, які фактично розглядали документознавство як допоміжну наукову і навчальну дисципліну в системі фахової підготовки архівістів.

Центральним об’єктом документознавства є документ як основний змістовний елемент документної інфраструктури суспільства. Згідно з таким баченням, документознавство вивчає максимально широке коло документів на різних носіях і потреби суспільства в інформації, що передається з допомогою цих документів у просторі і часі.

Структура документознавства базується на необхідності забезпечення комплексного дослідження документа як системи в єдності трьох обов’язкових і достатніх елементів – матеріального носія, інформаційного наповнення, комунікаційної орієнтованості. При розробці структури враховано результати, одержані Г. М. Швецовою-Водкою, яка переконливо довела, що книга є одним з видів документа. Це дозволяє використовувати, для розв’язання документознавчого завдання, здобутки у царині визначення структури книгознавства. Відомо, що існує дві концепції щодо структури науки про книгу – книгознавство як комплексна наука і як комплекс наук. Сутнісною відмінністю цих концепцій є рівень інтегративності наукових дисциплін, що входять до структури книгознавства.

При розробці структури документознавства В. В. Бездрабко виходила з того, що наявність у провідних учених принципово різних точок зору щодо такої важливої проблеми як структура цієї науки, відображає її сучасний стан і переконливо підтверджує невисокий рівень інтегративності її складових [4, с. 29]. Це свідчить про те, що сучасне документознавство доцільно розглядати як комплекс наукових дисциплін, орієнтованих на всебічне вивчення документа в широкому контексті, а також різноманітних утворень документів, що формують документну інфраструктуру суспільства. Важливою ознакою, за якою може формуватись самостійна документознавча наукова дисципліна, є функціональна орієнтація на задоволення специфічних потреб суспільства й особистості у відокремлених групах документів, що потребують індивідуалізованого дослідження.

Сучасний етап розвитку документознавства характеризується становленням групи спеціальних наукових дисциплін – теорії документальних комунікацій, теорії документних потоків, документного фондознавства, електронного документознавства, управлінського документознавства, теорії та історії діловодства. Структура документознавства є відкритою і може розвиватись у відповідності зі збагаченням документознавчого знання і реальними потребами практики. Магістральним напрямом такого розвитку є посилення інтеграційних зв’язків між окремими дисциплінами комплексу. Цей процес має завершитись трансформацією документознавства в цілісну інтегровану науку, яка має яскраво виражений метанауковий характер і широку сферу практичного застосування.

Як бачимо, сьогодні існує необхідність у пошуку нових підходів до визначення і обґрунтування структури сучасного документознавства.
Залишати коментар дозволено лише зареєстрованим користувачам. Процедура займе зовсім небагато часу, і ви зможете швидко добавити відгук.

Авторизуватися

Вперше на KovelPost? Приєднуйтесь

Топ авторів:

Сусь НаталіяТетянка ГаврилюкKovelPostHalyna TkachukСкок ДмитроНікіта МудринецьРемонт ПКОлександр ФілонВасиль КовальчукСергій