Меч заради кохання

Біженець чи втікач?

На щастя чи на жаль, але до найближчого оточення належав Андрій Курбський – права рука грізного царя, котрий волею долі чи власної амбітності став емігрантом. Одні дослідники називають його біженцем. Мовляв, після поразки під замком Невлем Андрій Михайлович, злякавшись гніву царя, просто змушений був покинути Московію. Інші ж вважають його зрадником і наводять ряд доказів, як-от листування з литовським королем, попередні домовленості про маєтки для воєводи-перебіжчика.

Такої ж думки дотримувався сам Іван Грозний. І хто зна, де б зустрів свою смерть князь Курбський, якби не став вірнопідданим іншого, більш лояльного правителя.

Переписка московського тирана зі своїм колишнім соратником – яскраве тому підтвердження. Виправдовуючись перед царем, Андрій Михайлович говорить про криваві ріки безвинно убієнних воєвод і підступність придворних, про невірність військ і гріховність утіх. Але жодні аргументи не змінили думки грізного диктатора. Всі виправдовування князя і тим паче його поради отямитися вважав “гірше калу смердячого”, самого Курбського обізвав собакою, його втечу прирівняв до зради Іуди і колишнього свого соратника прирік до мук на страшному суді.

Листи ці були не більше ніж погрозами. Бо жорстока рука Івана Грозного не могла дотягнутися до слуг короля. Втім прокляття, наслане на князя, таки зіграло свою місію…

Вижив, прирікши на смерть

Сучасники по-різному можуть оцінити вчинок Андрія Курбського. Проте одна річ, коли, чи то рятуючись від царського гніву, чи то мріючи про більш блискучу кар’єру за кордоном, людина просто покидає державу, а зовсім інша – коли тим самим вона прирікає своїх рідних на вірну смерть. Так, саме смерть. Адже, виїжджаючи за межі Росії, Курбський узяв із собою і вірних військових товаришів, і представників опальних московських вельмож – усіх, крім…матері, дружини та єдиного сина. Чи здогадувався князь про можливі наслідки? Звісно, що так. Утім власне життя, очевидно, виявилося дорожчим.

Коли в одному з листів до Івана Грозного біженець пише : не личить лицарю сваритися, опускаючись до рівня раба, і принижувати себе виправданнями перед царем, то, читаючи ці рядки, задаєшся іншим питання : «Приректи на смерть найрідніших людей – чи можна після подібного взагалі називатися лицарем?» Але Бог нам суддя. І доля, яку він послав утікачеві, виявилася далеко не такою, про яку мріяв амбітний князь…

Чужий серед чужих

Як підтверджують історичні джерела, тодішній литовський правитель Сигізмунд Август не раз удавався до тактики підкупу. Соратникам Івана Грозного він говорив про багаті маєтки, стабільні прибутки, блискучу кар’єру. Тож, налякані жорстокістю, колишні поплічники московського правителя, наче метелики на світло, летіли на блиск королівських обіцянок. Полетів і Курбський, 1564 року. Та от із часом попікся і не раз.

У книзі «Життя князя Андрія Михайловича Курбського в Литві і на Волині», датованій 1849 роком, зазначається : доля опального воєводи після його втечі з Росії була маловідомою. Але й ті мінімальні дані, котрі не зникли у хвилях історії, виявилися досить повчальними. І не тільки для самого князя.

Із самого початку Сигізмунд Август дотримав попередніх обіцянок. Ковельський маєток – це плата, яку отримав Курбський взамін на зраду. Подарунок справді щедрий. Адже територія сучасної Ковельщини, Старовижівщини, частково – Турійщини, вважалася одним із найзаможніших у королівстві краєм.

Аби дати лад кожній із трьох частин своїх володінь, Курбський призначив урядників, причому набирає їх виключно з москвитян (за книжною термінологією), які втекли разом із князем. Будучи правою рукою Івана Грозного, диктаторські методи правління намагався впровадити й на Волині. Доволі часто він чинив усупереч законам, те саме дозволяючи своїм вірнопідданим. Перекази підтверджують, що, приміром, урядник Ковельський Іван Кулемет вирив у замку водяну яму, запустив п’явок та садив у неї надто норовливих “холопів”. Особливо частими її відвідувачами були євреї: користуючись привілеями, даними королем, вони не хотіли миритися зі свавіллям князя, за що і страждали. Неодноразово міщани та селяни писали скарги в суди. А коли й це не допомагало, доведені до відчаю, вони навіть убивали московських урядників.

Ні придворній знаті, ні самому королю такі замашки Курбського та його вірнопідданих явно не подобалися. І хоча в боях із військами Івана Грозного Андрій Михайлович проявляв “хоробрість, вірність, доблесть”, утім пиху князеві збили. По-перше, від “московського емігранта” вимагали повної покори основному закону – Статуту литовському. По-друге, Ковельські володіння перестали бути приватною власністю Андрія Михайловича : ними він міг лише користуватися, не маючи права продавати, лишати під заставу чи заповідати. А, по-третє, сам титул князь піддавався сумніву й замінювався на вірнопідданий короля.

Подібні ноу-хау не те що не сподобалися амбітному екс-воєводі – викликали хвилю обурення! Адже солідні статки, кинуті у Московії, були значно більшими. Вже не кажучи за безповоротно втрачене родинне щастя : на той час мати з дружиною і сином згнили у царських темницях.

Аби змінити образливий статус чужинця і вберегти “былую мощь”, Курбському кров з носа потрібно було стати вхожим у впливові кола литовської знаті. Як це найлегше зробити? Курбський вирішує : одружитися.

Чорна вдова

Інакше як холодним розрахунком цей шлюб не назвеш. Адже в ролі князівської нареченої виступала двічі до того овдовіла матір трьох дітей Марія Юріївна з роду Ольшанських. Жінка то була жорстока. Серед білого дня вона разом зі слугами могла побити й обікрасти, і не кого-небудь, а рідну сестру, яка, живучи в сусідньому маєтку, мала необережність прогулюватися полем. Як підтверджують актові книги, загалом записів про судові справи між сестрами назбиралося більше двох сотень.

Утім тиран у ставленні до рідних, Марія Юріївна була безмежно закохана у свого чергового обранця. Маючи солідне придане (за тодішніми законами вона успадкувала третю частину всього майна обох покійних чоловіків) і великий вплив у знатних колах, чорна вдова здалася Курбському оптимальною кандидатурою.

Розрахунки виявилися точними. Засліплена почуттями дружина не тільки віддала руку та серце, а й заповіла коханому своє майно. Будучи жінкою освіченою, разом із чоловіком вони були бажаними гістьми при дворі. Здавалося б, усе йшло за планом. Утім пристаркувата пані явно не цікавила Курбського : той радше займався латиною, вивчав Арістотеля і тужив за кинутими напризволяще рідними.

Тоді чорна вдова вирішила діяти по-відьомськи. І хто зна, чи покохав би князь Марію Юріївну, ачи пішов би слідом за її чоловіками-посередниками, але він чисто випадково знаходить незрозумілого походження мішки з піском і волоссям, торбинки з чар-зіллям, коробочки з підозрілою сумішшю. Знаходить і – заточує “кохану” в замковій темниці.

Такого повороту подій вона явно не очікувала. В пошуках порятунку через бродяг та калік листується зі своїм сином і врешті-решт просить…убити чоловіка-тирана.

Дійшло до того, що в князівський замок неодноразово приїжджають посли від короля, судді, представники знаті. На їхнього візиту Андрій Михайлович випускає дружину з темниці, а та на всі запитання тільки віднікується і безтямно кохає жорстокого чоловіка…

Щастя – лише мить

Докори сумління через московську дружину, озлобленість – через литовську. Все це настільки втомило Курбського, що він вирішує…побратися втретє. Цього разу його нареченою стає бідна, втім щиро кохана Олександра Семашківна. Представниця колись знатного роду росла сиротою. М’яким характером і ніжністю у стосунках вона покорила серце суворого біженця. У перервах між військовими походами проти московитян Андрій Михайлович устигає зачати двох дітей – дочку Марину і сина Дмитра.

Втім сімейне щастя тривало всього чотири роки. По своїй смерті опальний воєвода залишив дружині дуже скромне придане. Тож виїжджаючи у свої литовські маєтки, вдова змушена була забрати все чоловікове майно, навіть ікони у збудованих ним церквах.

Тлінна пам'ять

Волинський лад, котрий проживав тоді у володіннях Курбського, не любив князя і ніколи не вважав його своїм. Через три століття після смерті Андрія Михайловича дослідник Микола Іванішев намагався натрапити на сліди воєводи-емігранта. Але навіть усних переказів про Андрія Михайловича людська пам'ять практично не зберегла. В освітніх колах про московського князя знали насамперед тому, що той був у хороших стосунках із Костянтином Острозьким та все життя боронив православ’я.

Єдине, що лишилося на Ковельщині від колись могутнього вельможі, - ним споруджені дерев’яні церкви. Однак із часом і вони зникли в полум’ї вогню й давнини.

Незначні останки замку Курбського в с. Миляновичі (нині Турійського р-ну) існували до 1805 р. У церкві Святої Трійці (с. Вербка Ковельського р-ну), де заповідав себе поховати Андрій Михайлович, дослідник Іванішев також не знайшов достеменних свідчень : “Коли я підняв підлогу храму, виявив там рештки зогнилих дерев’яних гробів і цегляного склепу, що завалився всередину. Там також була труна й зотлілі кості. Але жодного напису, який би підтверджував, що це поховання князя Курбського, не виявив.”

Однак подібні твердження заперечує публікація 1927 р. Газета “Народний вісник” чорним по білому інформує : в с. Вербка знайдено решти склепу князя Андрія Михайловича. А наш сучасник краєзнавець Анатолій Сулік додає : багато років тому він мав розмову з поляком, який у 20-х роках минулого століття на власні очі бачив поблизу Вербської церкви валун із написом, де зазначалося : тут покоїться прах Курбського.

Отож, твердження про те, що опальний воєвода, а згодом правитель Ковельський спочиває у с. Вербка – це тільки версія. І довести чи заперечити її можуть лише розкопки й ґрунтовне дослідження.

Сьогодні на місці колишнього храму відбудовується монастир. Прах люду православного, який місцеві жителі відшукали на місці захоронень,перепоховали за християнськими канонами, а отець Варлаам разом із прихожанами молиться за упокій душі князя Курбського.
Залишати коментар дозволено лише зареєстрованим користувачам. Процедура займе зовсім небагато часу, і ви зможете швидко добавити відгук.

Авторизуватися

Вперше на KovelPost? Приєднуйтесь

KovelX - безкоштовні оголошення

Photo KovelX
Photo KovelX
350 грн.
Photo KovelX
Photo KovelX
Договірна
Photo KovelX
Договірна
Photo KovelX
Photo KovelX
25 грн.
Photo KovelX
45 грн.
Photo KovelX
Договірна
Photo KovelX
Договірна
Photo KovelX
130 грн.
Photo KovelX
250 грн.
Photo KovelX
200 грн.
Photo KovelX
250 грн.
Photo KovelX
200 грн.

Читайте нас також: