Я чомусь найбільше люблю осінь, якоюсь дивовижною красою вона манить до себе. І це не така вже сумна пора, і не завжди за вікном дощ та сирість. Художниця-осінь розмальовує чарівним пензлем усе навкруги, створюючи своєрідне царство червоних, багряних, помаранчевих та жовтих фарб. Золотисті дерева, червона горобина, сіре, ніби налите свинцем небо, тепле повітря і абсолютно неповторне глибоке світло сонця. Хіба можуть не зачаровувати погляд ці чарівні дарунки осені?

Cаме з прогулянками пожовклим казковим парком у мене асоціюється дитинство. Довкола тиша, усе неначе завмерло, лише час від часу чути кроки цієї золотокосої дівчини. Те неповторне відчуття, коли сухе листя шелестить під ногами. А цей приємно-терпкий запах листків − його неможливо передати словами. І досі пам’ятаю той день, як сиділа я замріяна на лавці, милуючись дарами цієї пори року. На мені ще тоді були червона в’язана шапочка, шалик і гумові чобітки. Як враз мені на коліна впав маленький жовтий кленовий листочок. Спочатку не надала цьому ніякого значення, проте лиш потім зрозуміла, що це так мені передала свій привіт красуня-осінь.

Взагалі, кожен осінній день особливий по-своєму. І тільки від нас залежить, який слід він залишить у нашому житті.