Якщо і ставити комусь пам’ятники на центральних площах українських міст та селищ – то це працюючому українцю. І не важливо, де він працює – в залізничному депо, продавцем на ринку, водієм маршрутки, в Польщі на трускавках чи в Португалії на будові.

І монументи ці повинні стояти біля входу до будівлі міської ради чи адміністрації. Щоби кожен чиновник, йдучи вранці на роботу, знімав капелюха, вклонявся і дякував тому, заради кого і в інтересах кого він працює, і з чиїх податків отримує заробітну плату.

Працюючий українець – людина з великої літери.

Працюючий українець – це рідкісний, вимираючий вид, занесений до Червоної Книги.

Працювати зараз не модно. Робота – для лохів.

В тренді – політики, диванні експерти, бродячі активісти, волонтери, блогери, віртуальні викривачі та інтернет-борці з корупцією.

Та лише працюючий українець ладен стати тією цеглиною, з якої можна збудувати спроможну громаду і сильну державу.