Останні кілька років стосунки між Україною та Польщею дещо ускладнились. Причин цьому є декілька і вони не до кінця зрозумілі. На рівні Київ – Варшава тривають перепетії стосовно тих чи інших історичних подій. Ставлення до національних героїв змінюється на клеймування їх кровавими кривдниками ба просто вбивцями народів. Кому це вигідно, такий різкий поворот з дружби між двома сусідами до політичної ворожнечі? В нашій спільній історії було багато перемог і на теперішній «неприязні» не виграє жодна з держав.

До 2012 року Україна твердо йшла до Європейського майбутнього. Польща всіляко підтримувала Євроінтеграцію України, проводились спільні заходи типу чемпіонату по футболу Євро 2012. Відносини між державами були гарні до моменту, як Янукович оголосив, що ми змінюємо політичний курс з Європи на Росію. З цього часу для Європейськості України почались лише проблеми – анексовано Крим, війна на території двох східних областей. Як наслідок великий відтік населення, складна економічна ситуація, ряд криз. Єдине що виборов для себе на майдані український народ це безвіз – можливість вільно перетинати кордон з Європою. Доводити свою «Європейськість» прийшлося кров’ю Небесної Сотні.

Наш найближчий Європейський партнер – Польща останнім часом відвертається від нас в силу ряду непорозумінь з Україною. На останньому Євробаченні ми отримали - 0 балів від вказаної Республіки. Такі низькі оцінки ставили лише Англії за вихід з Євросоюзу, а чим провинилась Україна, що не так робимо ми?

Мабуть цілий ряд історичних суперечносте, що переросли в політичні й привели нас до конфронтації. Довший час тривала робота над вивченням Волинської трагедії, де українці описані як братовбивчий народ. Виділені на це питання великі грошові гранди породили попит на «роздування» масштабів, адже гроші треба відробляти і просити нові. Тут як завжди, «на поміч» приходять малосовісні «історики – науковці», які що далі, то більше все ускладнюють. Їх не цікавить історична справедливість а лише масштабування події для отримання чергових грошових винагород за виконані роботи.

Вихід з цієї ситуації є і найкраще його описав польський Нобелівський лауреат Адам Міхнік: – «Ми мусимо шукати щось спільне позитивне в історії наших народів, що б об’єднувало нас, а не шукати суперечливі моменти і псувати відносини»…

Прислухавшись до слів мудрої людини хочеться згадати, як ще з давніх давен об’єднувались Руські князі з Польською і Литовською шляхтою для подолання великого війська Тевтонського Ордену. Мова йде про Грюнвальдську битву, яка гарно описана польським істориком Яном Длугошом під 15 липня 1410 роком. Чому б нам, Українцям і Полякам спільно не святкувати цей день – назвати його наприклад – «Днем Першого Великого Об’єднання». Литовці також охоче приєдналися б до заходу. Таким чином, ми могли б «дорости» до великого слов’янського об’єднання зразка середньовічної «Великої Моравії» Але звичайно це все мрії…

Спільна польсько-українська перемога 15 серпня 1920 року під Варшавою над армією більшовиків, що увійшла в історію під назвами «Варшавська битва» або «Диво над Віслою», захистила Європу від навали більшовиків і зараз зміцнює партнерство між Україною та Польщею.

Саме такі історичні події повинні згадуватись нашими політиками і істориками в першу чергу. Ми маємо спільних слов’янських предків і є нащадками Великих народів, тому мусимо поводити себе достойно і рухатись спільно в Європейське майбутнє…