«Хто, як не я? Україна в нас одна»: ковельчани попрощалися з Леонідом Семенюком
У Ковелі віддали останню шану командиру підрозділу, капітану Збройних Сил України Леоніду Семенюку. Осінній день прощання ніби віддзеркалював його характер — теплий, світлий і сповнений добра.
Леонід Семенюк народився 14 травня 1994 року у селищі Луків на Волині. Дитинство минуло там, де він зробив перші кроки до школи. Після втрати батька хлопець став головною підтримкою для матері, Наталії Олександрівни. Згодом сім’я переїхала до Дніпра, де Леонід дорослішав, навчався самостійності та відповідальності.
Після дев’ятого класу родина повернулася на Волинь. Леонід вступив до обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, а згодом продовжив навчання у Дніпропетровському національному університеті залізничного транспорту. Кафедру військової підготовки він закінчив із відзнакою.
Після служби у Києві в 2021 році звільнився, маючи намір розпочати новий етап життя. Однак у лютому 2022 року, з початком повномасштабної війни, без вагань повернувся до війська. Служив спершу у Старокостянтинові, згодом — у найгарячіших точках фронту. Його слова стали життєвим кредо: «Хто ж, як не я? Україна в нас одна».
Він щиро любив усе українське — пісні, літературу, історію. Збирав книжки про визвольний рух, УПА, «Азов», події 2014 року, бо прагнув знати правду. Частину свого грошового забезпечення щомісяця передавав на потреби армії, переконаний, що «гроші мають працювати на перемогу».
З дитинства займався воркаутом, завжди знаходив час для спорту й надихав інших власним прикладом. Саме спорт привів його до кохання: у фітнес-клубі Хмельницького він познайомився з Катериною — тренеркою, яка стала його дружиною. У серпні цього року вони побралися й очікували на дитину.
Мав можливість перейти до безпечнішого підрозділу, аби заспокоїти дружину, однак зробити цього не встиг. Йому було лише 31 рік.
2 жовтня 2025 року поблизу села Садки Сумської області капітан Леонід Семенюк загинув, до останнього залишаючись вірним присязі та Україні.
Пам’ять про Леоніда увічнили у Волинському обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою — його, як і всіх загиблих випускників, навічно зарахували до лав ліцеїстів. Щодня у закладі звучить удар дзвону в їхню честь.
Поховали Леоніда Семенюка на Алеї Героїв міського кладовища.
Вічна пам’ять і слава Захиснику України.
Леонід Семенюк народився 14 травня 1994 року у селищі Луків на Волині. Дитинство минуло там, де він зробив перші кроки до школи. Після втрати батька хлопець став головною підтримкою для матері, Наталії Олександрівни. Згодом сім’я переїхала до Дніпра, де Леонід дорослішав, навчався самостійності та відповідальності.
Після дев’ятого класу родина повернулася на Волинь. Леонід вступив до обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, а згодом продовжив навчання у Дніпропетровському національному університеті залізничного транспорту. Кафедру військової підготовки він закінчив із відзнакою.
Після служби у Києві в 2021 році звільнився, маючи намір розпочати новий етап життя. Однак у лютому 2022 року, з початком повномасштабної війни, без вагань повернувся до війська. Служив спершу у Старокостянтинові, згодом — у найгарячіших точках фронту. Його слова стали життєвим кредо: «Хто ж, як не я? Україна в нас одна».
Він щиро любив усе українське — пісні, літературу, історію. Збирав книжки про визвольний рух, УПА, «Азов», події 2014 року, бо прагнув знати правду. Частину свого грошового забезпечення щомісяця передавав на потреби армії, переконаний, що «гроші мають працювати на перемогу».
З дитинства займався воркаутом, завжди знаходив час для спорту й надихав інших власним прикладом. Саме спорт привів його до кохання: у фітнес-клубі Хмельницького він познайомився з Катериною — тренеркою, яка стала його дружиною. У серпні цього року вони побралися й очікували на дитину.
Мав можливість перейти до безпечнішого підрозділу, аби заспокоїти дружину, однак зробити цього не встиг. Йому було лише 31 рік.
2 жовтня 2025 року поблизу села Садки Сумської області капітан Леонід Семенюк загинув, до останнього залишаючись вірним присязі та Україні.
«Ще одне серце перестало битися за Україну. Це був справжній патріот, людина честі й гідності, мужності й відваги. Життєвий шлях Леоніда Семенюка проліг через багато міст, але скрізь він залишав після себе добру пам’ять, повагу й вдячність. Він був справжнім сином України — світлим, чесним, сильним і добрим», — зазначив міський голова Ігор Чайка, висловивши співчуття рідним, друзям і побратимам Героя.
Пам’ять про Леоніда увічнили у Волинському обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою — його, як і всіх загиблих випускників, навічно зарахували до лав ліцеїстів. Щодня у закладі звучить удар дзвону в їхню честь.
Поховали Леоніда Семенюка на Алеї Героїв міського кладовища.
Вічна пам’ять і слава Захиснику України.
