Справа Віталія Тимофєєва триває: Ковель попрощався з Тренером, Офіцером і Захисником
Ковель провів в останню путь Віталія Тимофєєва — тренера, військового та захисника України. Повідомлення про його зникнення безвісти надійшло навесні 2024 року. Відтоді родина, друзі, колеги й вихованці жили з надією на повернення. Згодом стало відомо: майор Віталій Тимофєєв загинув під час виконання бойового завдання.
Восени 2024 року йому було посмертно присвоєно звання «Заслужений тренер України» з кікбоксингу WAKO. Ініціаторами цього стали люди, які добре знали його як фахівця і наставника, що багато років розвивав спорт у громаді. Для Ковеля він давно був «народним тренером» — тим, хто відкривав дітям шлях у спорт і формував характер.
Віддати останню шану Віталію Тимофєєву прийшли сотні людей. Із Миколаївської області, де він народився, приїхали мама та брат Артем, який нині служить на фронті.
Віталій Тимофєєв народився 22 вересня 1974 року в Первомайську. З дитинства виховувався в дисципліні та працьовитості, займався спортом і мав звання кандидата в майстри спорту з веслування. Після закінчення школи навчався в Одеській державній академії будівництва та архітектури, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Інною. Саме в Одесі він уперше почав займатися французьким боксом сават — спортом, який визначив його подальшу професійну діяльність.
У 1997 році подружжя переїхало до Ковеля. Тут Віталій Тимофєєв створив першу в місті секцію французького боксу, а згодом — кікбоксингу WAKO. Він власноруч облаштував тренувальний зал у народному домі «Просвіта» та заклав підґрунтя для розвитку цього виду спорту. Пізніше здобув фахову освіту в Інституті фізичної культури та здоров’я СНУ імені Лесі Українки.
Понад два десятиліття Віталій Тимофєєв працював тренером. У ДЮСШ імені Євгена Кондратовича він створив безкоштовну секцію кікбоксингу, доступну для всіх охочих дітей. Його вихованці неодноразово ставали чемпіонами України, Європи та світу, виборювали перемоги на змаганнях WAKO. Водночас він був для них наставником і прикладом дисципліни, відповідальності та патріотизму.
Важливою частиною його життя була родина — дружина Інна та доньки Марія і Поліна. Він багато часу приділяв вихованню дітей, поєднуючи вимогливість тренера з турботою батька. Віталій також мав репутацію майстра на всі руки, самостійно облаштовував дім і планував чимало справ на майбутнє.
У 2015 році, з початком російської агресії, Віталій Тимофєєв був мобілізований як офіцер запасу. Він приєднався до 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Навіть на фронті залишався тренером — підтримував зв’язок із вихованцями, складав для них програми занять. Після демобілізації повернувся до тренерської роботи в ДЮСШ та ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні.
У лютому 2022 року, на другий день повномасштабного вторгнення, Віталій Тимофєєв добровільно став до лав оборонців України. Він служив капітаном, командиром роти вогневої підтримки Ковельського батальйону територіальної оборони, який згодом увійшов до складу 100-ї окремої механізованої бригади. Як командир, він приділяв велику увагу безпеці підлеглих, умів згуртовувати людей і користувався авторитетом серед бійців. За службу був відзначений нагородами за мужність і професіоналізм.
На початку квітня 2024 року Віталій востаннє приїхав у Ковель у відпустку. Під час зустрічі спортивна спільнота міста стоячи вітала свого тренера і захисника. Уже 21 квітня 2024 року майор Віталій Тимофєєв, заступник командира батальйону з артилерії 2-го механізованого батальйону військової частини А7028, зник безвісти під час бою в районі Очеретиного. Згодом підтвердилося, що він загинув. Додому воїн повернувся «на щиті».
Під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка зазначив:
Побратими згадували його як командира, який зумів згуртувати людей різних професій у справжню бойову команду, дбав про кожного і беріг життя бійців. Вони дякували своєму «Кєпу» за науку, підтримку і людяність.
На прощання приїхав і перший тренер Віталія з Одеси — Геннадій Воловіков, який пригадав початок його спортивного шляху:
Слова вдячності висловили й учні Віталія Тимофєєва. Зокрема, його вихованець Юрій Зубчук наголосив на значенні тренера для власного становлення і для всієї спортивної спільноти.
Справу Віталія Тимофєєва продовжують його колеги та учні. Вони працюють і здобувають нові результати, зберігаючи пам’ять про наставника. Нещодавно в Ковелі вперше за кілька років відбувся великий турнір без його участі — як продовження справи, якій він присвятив життя.
Віталія Тимофєєва поховали на Алеї Героїв міського кладовища.
Вічна пам’ять і слава Герою.
Восени 2024 року йому було посмертно присвоєно звання «Заслужений тренер України» з кікбоксингу WAKO. Ініціаторами цього стали люди, які добре знали його як фахівця і наставника, що багато років розвивав спорт у громаді. Для Ковеля він давно був «народним тренером» — тим, хто відкривав дітям шлях у спорт і формував характер.
Віддати останню шану Віталію Тимофєєву прийшли сотні людей. Із Миколаївської області, де він народився, приїхали мама та брат Артем, який нині служить на фронті.
Віталій Тимофєєв народився 22 вересня 1974 року в Первомайську. З дитинства виховувався в дисципліні та працьовитості, займався спортом і мав звання кандидата в майстри спорту з веслування. Після закінчення школи навчався в Одеській державній академії будівництва та архітектури, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Інною. Саме в Одесі він уперше почав займатися французьким боксом сават — спортом, який визначив його подальшу професійну діяльність.
У 1997 році подружжя переїхало до Ковеля. Тут Віталій Тимофєєв створив першу в місті секцію французького боксу, а згодом — кікбоксингу WAKO. Він власноруч облаштував тренувальний зал у народному домі «Просвіта» та заклав підґрунтя для розвитку цього виду спорту. Пізніше здобув фахову освіту в Інституті фізичної культури та здоров’я СНУ імені Лесі Українки.
Понад два десятиліття Віталій Тимофєєв працював тренером. У ДЮСШ імені Євгена Кондратовича він створив безкоштовну секцію кікбоксингу, доступну для всіх охочих дітей. Його вихованці неодноразово ставали чемпіонами України, Європи та світу, виборювали перемоги на змаганнях WAKO. Водночас він був для них наставником і прикладом дисципліни, відповідальності та патріотизму.
Важливою частиною його життя була родина — дружина Інна та доньки Марія і Поліна. Він багато часу приділяв вихованню дітей, поєднуючи вимогливість тренера з турботою батька. Віталій також мав репутацію майстра на всі руки, самостійно облаштовував дім і планував чимало справ на майбутнє.
У 2015 році, з початком російської агресії, Віталій Тимофєєв був мобілізований як офіцер запасу. Він приєднався до 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Навіть на фронті залишався тренером — підтримував зв’язок із вихованцями, складав для них програми занять. Після демобілізації повернувся до тренерської роботи в ДЮСШ та ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні.
У лютому 2022 року, на другий день повномасштабного вторгнення, Віталій Тимофєєв добровільно став до лав оборонців України. Він служив капітаном, командиром роти вогневої підтримки Ковельського батальйону територіальної оборони, який згодом увійшов до складу 100-ї окремої механізованої бригади. Як командир, він приділяв велику увагу безпеці підлеглих, умів згуртовувати людей і користувався авторитетом серед бійців. За службу був відзначений нагородами за мужність і професіоналізм.
На початку квітня 2024 року Віталій востаннє приїхав у Ковель у відпустку. Під час зустрічі спортивна спільнота міста стоячи вітала свого тренера і захисника. Уже 21 квітня 2024 року майор Віталій Тимофєєв, заступник командира батальйону з артилерії 2-го механізованого батальйону військової частини А7028, зник безвісти під час бою в районі Очеретиного. Згодом підтвердилося, що він загинув. Додому воїн повернувся «на щиті».
Під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка зазначив:
«Командир. Воїн. Тренер. Вчитель. Наставник. Герой. Друг… Віталій був одержимий своєю справою, надзвичайно пишався успіхами своїх вихованців. Він був талановитим військовим. Дякуємо йому за честь, відданість, захист. Щирі співчуття дружині Інні, донькам Марії та Поліні, мамі Галині Дмитрівні, брату Артему, усій родині, вихованцям, колегам і всій громаді Ковеля».
Побратими згадували його як командира, який зумів згуртувати людей різних професій у справжню бойову команду, дбав про кожного і беріг життя бійців. Вони дякували своєму «Кєпу» за науку, підтримку і людяність.
На прощання приїхав і перший тренер Віталія з Одеси — Геннадій Воловіков, який пригадав початок його спортивного шляху:
«Коли він падав — вставав і йшов далі, казав: “Не той сильний, хто б’є, а той, хто зуміє встати і продовжити шлях до перемоги”. І коли його хлопці почали перемагати на змаганнях, я був радий за нього, гордий за його успіхи як тренера».
Слова вдячності висловили й учні Віталія Тимофєєва. Зокрема, його вихованець Юрій Зубчук наголосив на значенні тренера для власного становлення і для всієї спортивної спільноти.
Справу Віталія Тимофєєва продовжують його колеги та учні. Вони працюють і здобувають нові результати, зберігаючи пам’ять про наставника. Нещодавно в Ковелі вперше за кілька років відбувся великий турнір без його участі — як продовження справи, якій він присвятив життя.
Віталія Тимофєєва поховали на Алеї Героїв міського кладовища.
Вічна пам’ять і слава Герою.
