Ковель попрощався із Захисником Юрієм Мельником
Ковельська громада віддала шану Захиснику України — Юрію Мельнику, який помер під час проходження військової служби. Його серце зупинилося на війні. Сьогодні воїна провели в останню земну дорогу.
Юрій Адамович Мельник народився 25 квітня 1969 року в селі Запруддя Камінь-Каширського району. Після закінчення восьми класів навчався у Здолбунівському професійному училищі, де здобув фах помічника машиніста. Пройшов строкову службу, а з 1993 по 1999 роки працював у локомотивному депо.
Саме там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Русланою — під час новорічних свят, 33 роки тому. Разом вони прожили довгий спільний шлях, наповнений повсякденними турботами, працею та надіями, як у багатьох українських родинах.
Певний час Юрій займався будівельними роботами, забезпечуючи родину. Його знали як вправного та відповідального майстра, з яким легко було знайти спільну мову і колегам, і замовникам. У Ковелі подружжя власними силами збудувало дім, де вело звичайне родинне життя.
Спільним захопленням Юрія та Руслани були походи до лісу по гриби. Як згадує дружина, чоловік завжди повертався з удвічі більшим кошиком. У перші роки повномасштабної війни зібрані гриби маринували та передавали на фронт українським військовим.
Восени 2023 року Юрій ухвалив рішення стати на захист країни. У 54 роки він сам пішов до військкомату, і 3 жовтня був мобілізований. Служив головним сержантом, бійцем ремонтної роти автотранспортного батальйону військової частини 3035 Національної гвардії України.
Він виконував бойові завдання на різних напрямках, тривалий час — на Запорізькому, а згодом його підрозділ перебував у Слов’янську Донецької області. Навесні минулого року, на Великдень і у день свого народження, Юрій мав коротку відпустку — побував у рідному селі, трохи перепочив. Про службу рідним говорив небагато, повторював: «Все добре. Усім забезпечені. Не хвилюйтеся» та «Буду воювати до Перемоги».
З фронту він щодня телефонував дружині — це була їхня домовленість. Однак 22 січня дзвінка не було. Наступного дня Руслані зателефонував командир і повідомив трагічну звістку: серце Юрія Мельника зупинилося.
За словами рідних, він ніколи не скаржився на здоров’я і за життя не перебував у лікарні. Та випробування війною виявилися надто важкими.
Під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка висловив співчуття родині загиблого та зазначив:
Юрія Мельника поховали на Алеї Героїв міського кладовища. Світла пам’ять і шана Захиснику України.
Юрій Адамович Мельник народився 25 квітня 1969 року в селі Запруддя Камінь-Каширського району. Після закінчення восьми класів навчався у Здолбунівському професійному училищі, де здобув фах помічника машиніста. Пройшов строкову службу, а з 1993 по 1999 роки працював у локомотивному депо.
Саме там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Русланою — під час новорічних свят, 33 роки тому. Разом вони прожили довгий спільний шлях, наповнений повсякденними турботами, працею та надіями, як у багатьох українських родинах.
Певний час Юрій займався будівельними роботами, забезпечуючи родину. Його знали як вправного та відповідального майстра, з яким легко було знайти спільну мову і колегам, і замовникам. У Ковелі подружжя власними силами збудувало дім, де вело звичайне родинне життя.
Спільним захопленням Юрія та Руслани були походи до лісу по гриби. Як згадує дружина, чоловік завжди повертався з удвічі більшим кошиком. У перші роки повномасштабної війни зібрані гриби маринували та передавали на фронт українським військовим.
Восени 2023 року Юрій ухвалив рішення стати на захист країни. У 54 роки він сам пішов до військкомату, і 3 жовтня був мобілізований. Служив головним сержантом, бійцем ремонтної роти автотранспортного батальйону військової частини 3035 Національної гвардії України.
Він виконував бойові завдання на різних напрямках, тривалий час — на Запорізькому, а згодом його підрозділ перебував у Слов’янську Донецької області. Навесні минулого року, на Великдень і у день свого народження, Юрій мав коротку відпустку — побував у рідному селі, трохи перепочив. Про службу рідним говорив небагато, повторював: «Все добре. Усім забезпечені. Не хвилюйтеся» та «Буду воювати до Перемоги».
З фронту він щодня телефонував дружині — це була їхня домовленість. Однак 22 січня дзвінка не було. Наступного дня Руслані зателефонував командир і повідомив трагічну звістку: серце Юрія Мельника зупинилося.
За словами рідних, він ніколи не скаржився на здоров’я і за життя не перебував у лікарні. Та випробування війною виявилися надто важкими.
Під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка висловив співчуття родині загиблого та зазначив:
«На жаль, щодня обриваються життя наших Захисників і Захисниць. Тих, хто пішов боронити нашу землю, нашу свободу, наше право бути вдома. Ми обов’язково зустрінемо Перемогу, про яку мріяв Юрій, про яку мріє кожен з нас, за яку він воював, яку наближав разом зі своїми побратимами».
Юрія Мельника поховали на Алеї Героїв міського кладовища. Світла пам’ять і шана Захиснику України.
