У Ружині попрощалися з полеглим Захисником Ігорем Тимоніком
У селі Ружин відбулося прощання з полеглим Захисником України — Ігорем Тимоніком. Вшанувати пам’ять земляка прийшли жителі села, рідні, друзі та представники громади.
Ігор Тимонік народився 3 вересня 1993 року в селі Клевецьк. Початкову освіту здобував у Ружинській школі, згодом навчався у Турійській гімназії. Професійну освіту отримав у Шацькому лісовому фаховому коледжі, а пізніше продовжив навчання у Львівському національному лісотехнічному університеті.
Під час навчання в коледжі Ігор познайомився зі своєю майбутньою дружиною Лізою. Подружжя разом здобувало фах, після одруження оселилося в селі Ружин поруч із батьками Ігоря. Деякий час він працював за кордоном, згодом повернувся додому. Працював на місцевій пилорамі та охоронцем у фермерському господарстві «Перлина Турії».
У 2019 році в родині народився син Любомир, а у 2022 році — син Лук’ян. Родина була для Ігоря головною опорою та сенсом життя.
19 січня 2023 року Ігоря Тимоніка мобілізували до лав Збройних Сил України. На той момент його молодшому сину було лише чотири місяці. Він пройшов військовий вишкіл у Великій Британії та продовжив службу у складі 503-го окремого батальйону морської піхоти. Спочатку служив в артилерійському підрозділі, а з червня 2025 року — оператором безпілотників.
Ігор виконував бойові завдання на складних ділянках фронту — на Донеччині, Херсонщині та знову на Донеччині, на Покровському напрямку. Попри службу, він постійно підтримував зв’язок із родиною, намагався бути поруч хоча б телефоном, говорив із синами та підтримував дружину.
Оператор безпілотних апаратів відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини А1275 Ігор Тимонік загинув 29 січня 2026 року поблизу населеного пункту Шевченко Покровського району Донецької області внаслідок ураження ворожим дроном під час виконання бойового завдання.
Під час церемонії прощання міський голова Ігор Чайка зазначив:
Від імені громади він висловив співчуття дружині Лізі, синам Любомиру та Лук’яну, батькам Марії Гаврилівні й Миколі Володимировичу, сестрам Ірині та Аліні, а також усім рідним і близьким загиблого воїна.
Поховали Захисника на кладовищі села Ружин.
Світла пам’ять і вічна шана Захиснику України.
Ігор Тимонік народився 3 вересня 1993 року в селі Клевецьк. Початкову освіту здобував у Ружинській школі, згодом навчався у Турійській гімназії. Професійну освіту отримав у Шацькому лісовому фаховому коледжі, а пізніше продовжив навчання у Львівському національному лісотехнічному університеті.
Під час навчання в коледжі Ігор познайомився зі своєю майбутньою дружиною Лізою. Подружжя разом здобувало фах, після одруження оселилося в селі Ружин поруч із батьками Ігоря. Деякий час він працював за кордоном, згодом повернувся додому. Працював на місцевій пилорамі та охоронцем у фермерському господарстві «Перлина Турії».
У 2019 році в родині народився син Любомир, а у 2022 році — син Лук’ян. Родина була для Ігоря головною опорою та сенсом життя.
19 січня 2023 року Ігоря Тимоніка мобілізували до лав Збройних Сил України. На той момент його молодшому сину було лише чотири місяці. Він пройшов військовий вишкіл у Великій Британії та продовжив службу у складі 503-го окремого батальйону морської піхоти. Спочатку служив в артилерійському підрозділі, а з червня 2025 року — оператором безпілотників.
Ігор виконував бойові завдання на складних ділянках фронту — на Донеччині, Херсонщині та знову на Донеччині, на Покровському напрямку. Попри службу, він постійно підтримував зв’язок із родиною, намагався бути поруч хоча б телефоном, говорив із синами та підтримував дружину.
Оператор безпілотних апаратів відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини А1275 Ігор Тимонік загинув 29 січня 2026 року поблизу населеного пункту Шевченко Покровського району Донецької області внаслідок ураження ворожим дроном під час виконання бойового завдання.
Під час церемонії прощання міський голова Ігор Чайка зазначив:
«Ігор Тимонік прожив коротке, але гідне життя. Він не шукав слави й не говорив гучних слів — просто робив те, що вважав правильним: любив свою родину, працював, будував плани й, коли настав час, без вагань став на захист України…»
Від імені громади він висловив співчуття дружині Лізі, синам Любомиру та Лук’яну, батькам Марії Гаврилівні й Миколі Володимировичу, сестрам Ірині та Аліні, а також усім рідним і близьким загиблого воїна.
Поховали Захисника на кладовищі села Ружин.
Світла пам’ять і вічна шана Захиснику України.
