У Білині попрощалися з Героєм Олександром Нагалюком — командиром бойової машини
У селі Білин відбулася церемонія прощання з командиром бойової машини, Героєм Олександром Нагалюком. Захисника провели в останню путь у рідному селі, куди він повернувся «на щиті».
Під час прощання рідні, друзі та односельці згадували Олександра як людину скромну, відповідальну й надійну. Прозвучали слова вдячності воїну, який понад два роки захищав Україну, підтримував свій підрозділ і допомагав йому технікою, придбаною за власні кошти.
Олександр Нагалюк народився 8 липня 1991 року в Білині. Тут пройшли його дитинство й юність, тут він навчався у місцевій школі. Змалку цікавився технікою та автомобілями, любив розбиратися в механізмах. Рано втратив батька, тож став опорою для мами — допомагав по господарству й зростав працьовитим та відповідальним.
Після школи навчався у Старовижівському професійному училищі за спеціальністю тракторист-механік. Згодом закінчив ПТУ №7 у Ковель, де здобув фах зварювальника. Працював у КП «Ковельбуд», ТОВ «Волинь-Кальвіс» та СЛАТ «Тур».
У мирному житті Олександр був небагатослівним, але надзвичайно надійним. Власної сім’ї створити не встиг, однак багато уваги приділяв рідним. Особливе місце в його житті займали племінниці Наталя й Олена — доньки сестри, яким він був не лише дядьком, а й справжнім другом.
Після початку повномасштабної війни старший брат Олександра Андрій добровільно став на захист України. Він пройшов АТО та полон і був для Олександра прикладом мужності. Сам Олександр, отримавши повістку, сказав: «Треба було йти раніше, бо хлопці вже всі там».
7 березня 2024 року його мобілізували до лав Збройні Сили України. Після навчання на Львівщині він став танкістом і виконував бойові завдання на Сумському та Донецькому напрямках. Як командир бойової машини дбав про екіпаж і ніс відповідальність за побратимів. За мужність і відвагу був нагороджений нагрудним знаком Міністра оборони України «За військову доблесть».
У листопаді Олександр отримав поранення та контузію, однак після лікування повернувся до служби. Нещодавно він мав коротку відпустку на новорічні свята і зміг побувати вдома з рідними.
Родина розповідала, що Олександр за власні кошти допомагав підрозділу — придбав шість автомобілів і Starlink. Своє рішення пояснював так:
Під час прощання міський голова Ігор Чайка зазначив:
Перша вчителька Інна Наконечна згадала Олександра як спокійного, доброго й відповідального хлопця:
Олександра Нагалюка поховали на кладовищі в рідному селі Білин. Щирі співчуття мамі Марії Халактіонівні, сестрі Оксані, братам Володимиру та Андрію, усім рідним і близьким полеглого воїна.
Вічна пам’ять і слава Герою.
Під час прощання рідні, друзі та односельці згадували Олександра як людину скромну, відповідальну й надійну. Прозвучали слова вдячності воїну, який понад два роки захищав Україну, підтримував свій підрозділ і допомагав йому технікою, придбаною за власні кошти.
Олександр Нагалюк народився 8 липня 1991 року в Білині. Тут пройшли його дитинство й юність, тут він навчався у місцевій школі. Змалку цікавився технікою та автомобілями, любив розбиратися в механізмах. Рано втратив батька, тож став опорою для мами — допомагав по господарству й зростав працьовитим та відповідальним.
Після школи навчався у Старовижівському професійному училищі за спеціальністю тракторист-механік. Згодом закінчив ПТУ №7 у Ковель, де здобув фах зварювальника. Працював у КП «Ковельбуд», ТОВ «Волинь-Кальвіс» та СЛАТ «Тур».
У мирному житті Олександр був небагатослівним, але надзвичайно надійним. Власної сім’ї створити не встиг, однак багато уваги приділяв рідним. Особливе місце в його житті займали племінниці Наталя й Олена — доньки сестри, яким він був не лише дядьком, а й справжнім другом.
Після початку повномасштабної війни старший брат Олександра Андрій добровільно став на захист України. Він пройшов АТО та полон і був для Олександра прикладом мужності. Сам Олександр, отримавши повістку, сказав: «Треба було йти раніше, бо хлопці вже всі там».
7 березня 2024 року його мобілізували до лав Збройні Сили України. Після навчання на Львівщині він став танкістом і виконував бойові завдання на Сумському та Донецькому напрямках. Як командир бойової машини дбав про екіпаж і ніс відповідальність за побратимів. За мужність і відвагу був нагороджений нагрудним знаком Міністра оборони України «За військову доблесть».
У листопаді Олександр отримав поранення та контузію, однак після лікування повернувся до служби. Нещодавно він мав коротку відпустку на новорічні свята і зміг побувати вдома з рідними.
Родина розповідала, що Олександр за власні кошти допомагав підрозділу — придбав шість автомобілів і Starlink. Своє рішення пояснював так:
«У побратимів є сім’ї, їм гроші потрібні для дітей. А в мене сім’ї немає, тож мої кошти можуть служити підрозділу й допомагати зберігати життя бійцям».Молодший сержант, сержант із матеріального забезпечення 2-ї танкової роти танкового батальйону військової частини А4862 загинув 9 лютого 2026 року поблизу Новофедорівки Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання. Йому було 34 роки.
Під час прощання міський голова Ігор Чайка зазначив:
«Він мріяв про прості речі — повернутися додому, відновити батьківський дім, жити мирно поруч із рідними. Та війна забирає тих, хто найбільше прагнув життя. Олександр був людиною честі, мужності й великої внутрішньої сили. Він не лише виконував бойові завдання на передовій, а й постійно підтримував побратимів, допомагаючи зберігати їхні життя».
Перша вчителька Інна Наконечна згадала Олександра як спокійного, доброго й відповідального хлопця:
«Дякуємо тобі, наш Герою, за кожен день, який ти виборов для нас, за кожну дитячу усмішку, яку ти зберіг для нас, за те, що ти був у нашому житті. Пам’ять про Олександра житиме вічно».
Олександра Нагалюка поховали на кладовищі в рідному селі Білин. Щирі співчуття мамі Марії Халактіонівні, сестрі Оксані, братам Володимиру та Андрію, усім рідним і близьким полеглого воїна.
Вічна пам’ять і слава Герою.
