У Ковелі попрощалися з військовим Анатолієм Нестеруком, який загинув на Донеччині
У Ковелі на площі Героїв Майдану відбулося прощання із військовослужбовцем Анатолієм Нестеруком. Провести Захисника в останню дорогу прийшли рідні, близькі, побратими та жителі громади.
Анатолій Нестерук служив стрільцем-снайпером 3-го аеромобільного відділення військової частини А2582. Під час громадянської панахиди про життєвий шлях загиблого воїна розповів міський голова Ігор Чайка.
Анатолій навчався у школі №13 у Ковелі. У вільний час любив грати у футбол, рибалити, відпочивати на природі та дбати про тварин. Його згадують як веселу, надійну та товариську людину.
Він виріс у багатодітній родині — мав двох сестер і трьох братів. Особливо піклувався про наймолодшу сестру Аню, яка була молодшою за нього на 15 років. Фактично він допомагав її виховувати, тож батьки могли бути спокійними, коли дівчинка була поруч із братом.
Після дев’ятого класу Анатолій здобув професію газозварювальника у ПТУ №7. Працював на підприємстві «Луцьксантехмонтаж», згодом виїжджав на будівельні роботи за кордон. Строкову службу проходив у десантних військах, де здобув важливі навички дисципліни та відповідальності.
Згодом він опанував будівельну справу та працював на різних об’єктах, зокрема і в Києві. Його знали як майстра із золотими руками. На початку повномасштабної війни він виготовляв буржуйки для українських військових на фронт.
Останнім часом Анатолій часто допомагав своїй бабусі Єві Максимівні, яка проживає у селі Видерта Камінь-Каширського району. Жінці 91 рік, і онук допомагав їй по господарству та проводив із нею літній час.
Для Анатолія найважливішою була сім’я. Він був дуже близький зі своїми сестрами, особливо з Оленою. Для її доньок він був не лише дядьком, а й другом.
Чоловік мріяв про власний дім, біля якого хотів облаштувати баню та ставок із рибою. Проте ці плани зруйнувала війна.
У червні 2025 року Анатолія мобілізували до лав Збройних сил України. Рідні переживали за нього, однак він заспокоював їх словами: «А хто буде захищати Україну? Всі мають воювати».
Після двох місяців підготовки його направили на позиції. Дорогою, серед ночі, він зателефонував сестрі Олені — це була їхня остання розмова.
1 вересня родині повідомили, що військовий зник безвісти. Згодом стало відомо, що під час першого бойового завдання біля нього та двох побратимів розірвався ворожий дрон.
Анатолій Нестерук отримав поранення, несумісні з життям. Він загинув 29 серпня 2025 року поблизу населеного пункту Шахове Покровського району Донецької області.
Лише через пів року тіло воїна повернули додому, щоб рідні та громада могли попрощатися з ним.
Під час громадянської панахиди чоловік його сестри Анни — Олександр Мартинюк — поділився спогадами про загиблого:
Анатолія Нестерука поховали на Алеї Героїв міського кладовища у Ковелі.
Анатолій Нестерук служив стрільцем-снайпером 3-го аеромобільного відділення військової частини А2582. Під час громадянської панахиди про життєвий шлях загиблого воїна розповів міський голова Ігор Чайка.
Анатолій навчався у школі №13 у Ковелі. У вільний час любив грати у футбол, рибалити, відпочивати на природі та дбати про тварин. Його згадують як веселу, надійну та товариську людину.
Він виріс у багатодітній родині — мав двох сестер і трьох братів. Особливо піклувався про наймолодшу сестру Аню, яка була молодшою за нього на 15 років. Фактично він допомагав її виховувати, тож батьки могли бути спокійними, коли дівчинка була поруч із братом.
Після дев’ятого класу Анатолій здобув професію газозварювальника у ПТУ №7. Працював на підприємстві «Луцьксантехмонтаж», згодом виїжджав на будівельні роботи за кордон. Строкову службу проходив у десантних військах, де здобув важливі навички дисципліни та відповідальності.
Згодом він опанував будівельну справу та працював на різних об’єктах, зокрема і в Києві. Його знали як майстра із золотими руками. На початку повномасштабної війни він виготовляв буржуйки для українських військових на фронт.
Останнім часом Анатолій часто допомагав своїй бабусі Єві Максимівні, яка проживає у селі Видерта Камінь-Каширського району. Жінці 91 рік, і онук допомагав їй по господарству та проводив із нею літній час.
Для Анатолія найважливішою була сім’я. Він був дуже близький зі своїми сестрами, особливо з Оленою. Для її доньок він був не лише дядьком, а й другом.
Чоловік мріяв про власний дім, біля якого хотів облаштувати баню та ставок із рибою. Проте ці плани зруйнувала війна.
У червні 2025 року Анатолія мобілізували до лав Збройних сил України. Рідні переживали за нього, однак він заспокоював їх словами: «А хто буде захищати Україну? Всі мають воювати».
Після двох місяців підготовки його направили на позиції. Дорогою, серед ночі, він зателефонував сестрі Олені — це була їхня остання розмова.
1 вересня родині повідомили, що військовий зник безвісти. Згодом стало відомо, що під час першого бойового завдання біля нього та двох побратимів розірвався ворожий дрон.
Анатолій Нестерук отримав поранення, несумісні з життям. Він загинув 29 серпня 2025 року поблизу населеного пункту Шахове Покровського району Донецької області.
Лише через пів року тіло воїна повернули додому, щоб рідні та громада могли попрощатися з ним.
Під час громадянської панахиди чоловік його сестри Анни — Олександр Мартинюк — поділився спогадами про загиблого:
«Толік був людиною з великим серцем. Добрий, щирий, чесний. Він ніколи не тримав зла на людей, завжди вмів підтримати. Коли він потрапив на війну, то до останнього вірив, що все буде добре, що він повернеться. У це вірили й ми. Але сталось найстрашніше. Для нас він завжди залишиться найкращим сином, онуком, братом, другом».
Анатолія Нестерука поховали на Алеї Героїв міського кладовища у Ковелі.
