Протоієрей Василь Мичко: "Церковне життя не може обмежуватись стінами храмів"

Нещодавно указом керуючого Волинською єпархією УПЦ КП митрополитом Луцьким і Волинським Михаїлом настоятеля собору Благовіщення Пресвятої Богородиці у м. Ковелі протоієрея Василя Мичка призначено деканом Ковельського міського деканату УПЦ КП.

Саме ця подія й стала приводом для інтерв'ю з деканом. Постать отця Василя серед духовенства міста – одна із знакових. Він – людина глибокої віри, високого духу, неспокійної душі, наділена якостями, притаманними творчим та ініціативним особистостям, а головне – це патріот України не по вишиванці, а по духу, за переконаннями.

Отець Василь – активний учасник Майдану Гідності, член штабу Національного спротиву Волині, депутат Ковельської районної ради.

Отче Василю, передусім щиро вітаю Вас із призначенням на відповідальну посаду, бажаю успіхів у Вашому непростому, але надзвичайно важливому церковному послусі!

Розкажіть, будь ласка, хоча б коротко про історію Ковельського міського деканату та функції декана.

– Радянська доба залишила у Ковелі тільки два православні храми, які з падінням імперії зла совєтів, залишились в підпорядкуванні Московського патріархату.

Перший храм Української церкви в м. Ковелі постав у 1992 році в зв'язку з передачею будівлі спорткомплексу "Спартак" релігійній громаді Благовіщення Пресвятої Богородиці і відновленням Богослужінь та приходом на парафію священика Петра Левочка (на жаль, покійного). Саме о. Петро був благочинним Ковельського району й опікувався ще храмами Ратнівського, Старокошарівсього і Турійського районів. За діяльного сприяння отця Петра в 1992-1995 роках були відкриті церкви в селах Білині, Дубовому, Облапах, Зеленому, Мощеній, Колодяжному, Колодниці, Кричевичах, Уховецьку.

Нагадаю, що це – те місце, на якому в 1505 році був побудований князем Сангушком Божий храм. В 1961 році комуністи храм знищили і на його фундаменті в 1967 році побудували спорткомплекс "Спартак".

То була перша ластівка. За нею "прилетіли" і друга, й третя, й четверта…
Свого часу деканами були: протоієрей Дмитро Кекляк, настоятель Свято-Андріївського храму та протоієрей Анатолій Александрук, настоятель Свято-Дмитрівського храму.

За останні роки кількість храмів УПЦ КП зросла не тільки в нашому місті, але і в районі та й в цілому по області. У зв'язку із цим Волинська єпархія в 2017 році була розділена на дві єпархії: Волинську (керуючий – митрополит Михаїл) і Володимир-Волинську (керуючий – єпископ Матфей).

Єпископ для зручності в духовній і адміністративній опіці над парафіями і духовенством з числа приходських священиків обирає собі помічників – деканів, котрі відповідають за ту чи іншу територію. Таке структурування цілком себе виправдало і дозволяє єпархіальному управлінню через деканів оперативно реагувати на запити духовенства та громад.

Проте багатогранна діяльність Церкви не обмежується стінами храмів. В обов'язки декана входять зв'язки з місцевими органами державного управління, громадськими організаціями, проведення духовно-просвітницької та соціальної роботи, а також контроль за виконанням розпоряджень Керуючого єпархією.

– Шановний отче Василю, функції декана Ковельського міського деканату Ви виконуєте тільки два місяці. Час дуже короткий, щоб говорити про якісь надбання. І все-таки, над вирішенням яких актуальних проблем має працювати духовенство міста, розв'язання яких питань вважаєте першочерговим?

– На жаль, формат газетного інтерв'ю не дозволяє мені розповісти про всі актуальні питання, що постають сьогодні і постануть в перспективі перед духовенством нашого деканату. Але окремі з них спробую хоча б окреслити.

Не думаю, що скажу щось нове. Адже кожен християнин знає головне покликання Церкви, поставлене Господом нашим Ісусом Христом: "Ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що і вам заповів (Матвій 28:19, 20)". Однак, з іншого боку, це покликання завжди нове, оскільки його доводиться реалізувати в конкретних, часто досить непростих умовах сьогодення.

Проте покликання Церкви – не лише проголошення християнської звістки про спасіння в Царстві Божім, яке не від світу цього, але для цього світу. Це покликання й у тому, щоб сприяти людській спільноті у будівництві та зміцненні їх земного життя за Божими Законами, бути тією величною миротворчою, консолідуючою силою, яка, спираючись на християнський універсалізм, розчиняла б їдкий гнів, злобу, ненависть у безмежній всепрощаючій любові.

Пам'ятаймо! Без відданого служіння світу Земному немає світу Небесного. Хочу звернути увагу на спільну проблему Церкви, держави, суспільства. Християнство не є національною релігією для жодного народу, бо в його центрі не національні ідеї, а ідеї спасіння. Однак християнство і, зокрема, Православ'я – як основна релігія українців – освятило національні інтереси, національні ідеї, національні традиції, сповнивши їх вищим змістом любові, самопожертви, миролюбства.

Отож, Ваші слова, як автора книги "Росіяни – москалі на чужій землі" саме на часі: "Головне наше завдання – українізувати суспільство через звернення до національних традицій та християнських цінностей нашого люду. Бо інакше ми не матимемо не тільки власної Незалежної від Москви Церкви, а й власної Самостійної держави".

І тут важливо бачити наших священиків не тільки наповненими євангельським світлом, а й національною ідеєю.

Для реалізації цих завдань необхідно піднести роль недільних шкіл, молодіжних братств, духовних лекторів для дорослих, дитячих церковних хорів.

Поряд з усіма проблемами просвітництва немало клопотіву додають новобудови храмів, коли священик одночасно ще й "будівничий". Але й тут великий "плюс" – саме так і формуються справжні громади, коли священик і люди випробовують один одного в спільній молитві і справі.

Нам не слід тішити себе тим, що у свята в храмах людно, а відверто запитати: а скільки людей ще не знайшли дороги до храму?

– Сьогодні найбільш гострим є питання єднання Українського православ'я. Ваше бачення перспектив утворення Єдиної Помісної Православної Церкви.

– Ще на зорі нашої самостійності популярним стало гасло: "В Незалежній державі має бути Незалежна Церква!". І це природно. Також є історична практика усіх православних країн світу. Коли православний народ здобуває державну Незалежність, Православна Церква тієї країни рано чи пізно теж стає незалежною (автокефальною, самоуправною). Так було з Грецією, Грузією, Вірменією, Болгарією, Сербією, Албанією, Московією, так сталося і в Україні.

Але такий ласий шматок і важіль впливу на свідомість населення України Москва аж ніяк не хоче випускати зі своїх рук.

Намагання Росії втримати нашу Церкву в руках Москви – зрозумілі. Без України російське православ'я за чисельністю своєї пастви буде лише третім у світі. І вже ніколи Москва не стане "Третім Римом", центром світового Православ'я. Тим більше, не зможе відродити "православноє Отєчество" в межах колишньої імперії – СРСР. Саме у цьому й суть потужного спротиву РПЦ щодо єднання Православ'я України й надання Статусу автокефалії. Саме такий стан в Україні підтримує УПЦ, бо є гілкою РПЦ, яка давно стала політико-державним підрозділом імперії.

За оцінкою експертів, нинішні стосунки між двома патріархатами УПЦ КП і УПЦ (МП) ще більше загострились у зв'язку з війною на Сході України та приходом до влади у Москві патріарха Кирила, а в нас – митрополита Онуфрія, що призвело до "перекосу" УПЦ у бік Москви, чого не було при митрополитові Володимиру і патріархові РПЦ Олексію ІІ.

Архієрейський Собор РПЦ, що проходив на початку грудня 2017 року, ще більше закріпостив Українську Церкву приналежністю до Москви. Якщо раніше відносини між РПЦ і УПЦ (МП) були федеральні, то тепер стали конфедеральні. А це вже – духовна окупація України, яка несе загрозу національній безпеці і Незалежності України.

Тому-то влада України не могла собі дозволити споглядально-інертного ставлення до дій УПЦ (МП). На шляху демократичного зміцнення суверенітету України необхідним кроком мало стати нівелювання деструктивного впливу її на населення України. А надійним способом позбутися цієї залежності є створення Єдиної Помісної Церкви.
Отож, виникло питання: хто надасть нам Томос про автокефалію – Москва чи Константинополь?

Вище я, як зумів, так окреслив позицію Москви щодо України. Тож, думаю, слід було позбутися ілюзії, що нам Москва дасть автокефалію. Слід було зосередитись на переговорах із Константинополем, із Вселенським Патріархом Варфоломієм звідки, власне, Православ'я і прийшло в Україну. Саме так вчинив Президент.

До його Всесвятості й звернувся Петро Порошенко з офіційним проханням про надання Томосу. Верховна Рада України підтримала звернення Президента. "За" проголосувало 268 депутатів. Організовано виступили проти лише представники "Опозиційного блоку". Усі депутати від Волині підтримали документ. Таке рішення підтримала Волинська обласна рада, всі районні і міські ради краю. Важливо, що рішення Верховної Ради було підтримане і всіма обласними радами України.

Радію, що у Президента є розуміння необхідності створення Єдиної Помісної Церкви, її важливості для розбудови Української держави і Церкви Христової. І за це він заслуговує найбільшої поваги і шани українського народу. Звичайно, якщо це стане реальністю. А засуджувати, звинувачувати Президента в піарі, як виграшному у передвиборних перегонах, може або недолугий політик, або людина недостатнього знання глибинної природи Української Православної Церкви, її ролі, як механізму об'єднання України в одну націю, народ, або той, хто позиціонує себе з "руським міром". Маємо пам'ятати: чим менше "руського міра" в Україні, тим більше шансів в українців вижити.

Але, як було сказано вище, Москва не хоче втратити такий ласий шматок впливу на Україну. В цю боротьбу включилися російські дипломати, церковні ієрархи й особисто Кирил і Путін. Не залишилися в стороні і наші проросійські ієрархи, народні депутати. Свідченням цього є поїздка делегації УПЦ (МП) до Стамбула (червень 2018) на чолі з митрополитом Одеським й Ізмаїльським Агафангелом, щоб переконати Вселенського Патріарха Варфоломія не надавати Томос. Навіть 31 серпня спробував удачі і сам Кирило, відвідавши Варфоломія.

Вселенський Патріарх вислухав Кирила і висловив думку після цього. Він заявив, що рішення прийнято і відміняти він його не буде. Адже Україна – це його канонічна територія, і Російська Церква є дочірньою щодо української, а українська – щодо Константинопольської, і не варто це плутати.

Ображений Московський патріарх сів у машину і поїхав, відмовившись навіть дати інтерв'ю журналістам.

Після автокефалії в Україні не буде трьох Церков (УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ), а буде одна Православна Помісна Церква. Тож, хто не захоче бути з Українською Православною Церквою, хай залишається, але вже називається Російською Православною Церквою в Україні.

Однак тиск Москви на Вселенського Патріарха не припинився, залякування і шантаж тривають. Нещодавно Російська Православна Церква зробила заяву про "рішучий протест і глибоке обурення" у зв'язку з рішенням константинопольського патріархату призначити у Києві двох представників у межах підготовки до надання автокефалії Українській Православній Церкві.

У зв'язку з цим Московський патріархат заявив, що розірве відносини з Константинополем, якщо православній Церкві в Україні нададуть автокефалію.

Але не той сьогодні світ, не та сьогодні Україна. Навіть і Росія не та! Сьогодні Росія, Путін і Кирило протиставили себе усьому світу. Тому спротив з боку Москви не буде їм на користь. Москва тим самим ізолює себе від православного світу.

Поки що Вселенський Патріарх про заяву Кирила мовчить. А Президент Петро Порошенко заявив: "Ми не будемо питати дозволу ні в Путіна, ні в Кирила, як нам молитися, в які храми ходити, куди нам рухатись і як жити. А Томос і Єдина Помісна Церква будуть в Україні раніше, ніж будь-хто очікує".

Дійсно, коли саме – сказати важко. Нині інтенсивно йде підготовка як у Києві, так і в Стамбулі. А офіційно постане автокефалія тоді, коли з-поміж трьох Церков (УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ) буде обраний Патріарх УПЦ.

Важливо, що окремі ієрархи УПЦ (МП) у зв'язку з цими подіями, прозрівають і підтримують ідею автокефалії та приєднуються до цього процесу. Нині понад 10 єпархій заявили про свою підтримку.

Аналітики та експерти прогнозують, що до нового року Єдина Помісна Українська Православна Церква – буде.

Довгоочікуваний Томос стане не тільки торжеством Православ'я, а й актом відновлення глибокої історичної справедливості – Київської Митрополії.

– Щиро дякую за розмову! Від імені всіх читачів зичу Вам і всім священнослужителям Ковельщини миру, добра, благополуччя і успіхів у Ваших добрих ділах і починаннях. А особисто Вам, отче Василю, як новопризначеному декану – плідних зв'язків з місцевими органами влади, громадськими організаціями та підтримку з боку духовенства й вірних.

– Дякую і Вам за інтерес до життя православної громади УПЦ КП нашого міста.

Розмову вів Дмитро КОРНЕЛЮК

Вісті Ковельщини, 27 вересня


#УПЦ_КП #ВасильМичко #надання_томосу

У Ковелі - новий благочинний Ковельського міського деканату УПЦ КП

У Ковелі - новий благочинний Ковельського міського деканату УПЦ КП
Згідно з указом митрополита Михаїла настоятель Благовіщенського собору, протоієрей Василь Мичко призначений благочинним. До нього впродовж 14 років цю посаду обіймав Анатолій Александрук.

У ковельському храмі перебувала Чудотворна ікона

У ковельському храмі перебувала Чудотворна ікона
Йдеться про копію видатної святині – Тростянецького образа Божої Матері з Дитятком. Вважають, що молитва перед копією така ж помічна, як і перед оригіналом.

Ковельські священики приєднаються до святкування 1030-ліття хрещення Київської Русі

Ковельські священики приєднаються до святкування 1030-ліття хрещення Київської Русі
В Україні День хрещення Київської Русі-України відзначають щорічно 28 липня у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира.

Авторизуватися

Вперше на KovelPost? Приєднуйтесь

KovelX - безкоштовні оголошення

Photo KovelX
1 600 грн.
Photo KovelX
1 600 грн.
Photo KovelX
240 грн.
Photo KovelX
1 700 грн.
Photo KovelX
17 500 грн.
Photo KovelX
Photo KovelX
90 грн.
Photo KovelX
55 грн.
Photo KovelX
85 грн.
Photo KovelX
75 грн.

Читайте нас також: