Картина з сірників, зроблена мешканцем Люблинця, увійшла до Національного реєстру рекордів України

Юрій Семенюк з Люблинця колись, ще в дитинстві, побачив у когось дерев'яну хатку, зроблену із сірників. Хлопцеві вона дуже сподобалась, і йому захотілось самому зробити таку ж. То було десь у 5-ому класі. Навиків, звичайно, у нього не було, але хатка вийшла.

Хоча вона не дуже досконала була, але Юрій зробив її таку, як у мультику, на курячих ніжках. Він був сам собі і проектантом, і вчителем, і дизайнером, і майстром. На першу хатку пішло 5 пачок сірників. Мама давала Юрасику гроші в школу на пиріжки, а він економив, щоб купити сірники для роботи.

Та перша хатка щось не дуже сподобалась хлопцю і він її… спалив.

– Чи не було шкода палити? – питаю я у Юрія.

– Ні. Була дитяча цікавість: чи згорить кожен окремо сірничок, чи ціла хатка вся одразу?

Це тимчасове захоплення якось враз погасло, як той сірничок. І Юра справу з сірниками закинув аж до 27 років. І раптом знову з'явилося бажання зробити щось таке цікаве, велике і особливе. Вибір зупинив на релігійній тематиці – захотілось зробити велику старовинну церкву, яку він бачив колись у дитинстві в когось в серванті. Зробив, але вийшло не те, що хотів.

– Я вирішив "поритися" в інтернеті і пошукати, що можна ще зробити з сірників, – розповідає Юрій Семенюк. – І натрапив на картини, які можна виготовити з сірників. Зробив пробну картину "Образ Ісуса Христа" 45 см х 45 см. Цю картину я виготовляв майже місяць.

А згодом Юра вирішив створити щось більше і краще. Вибір зупинив на розп'ятті Ісуса Христа. Став думати, як правильно створити картину. Купив малюнок із зображенням, "розбив" на кубики-схему, і так робив за зразком потрібний виріб. Кожен сірничок фарбував в потрібний колір, підсушував і складав цілісність картини. Фарбували сірнички сестра з чоловіком і мама – одним словом, була задіяна вся родина, всім була робота. Для фарбування брав акрилову фарбу.

На картину "Розп'яття Ісуса Христа" пішло 106 тисяч 500 штук сірників. Допомагали їх придбати друзі Юрія – брати Прадійчуки: Вова і Саша, за що він їм дуже вдячний.

Цю картину Юрій Семенюк робив майже цілий рік, у вільний від усього час. Працював вечорами, бо якщо цілий день – починає набридати, і тоді роботу закидаєш на кілька днів.

– Коли складаєш потрошки, є велике бажання працювати далі, і вже тягне знову до роботи (як наркотик), – зізнається Юрій.

Мама з сестрою не раз "сварили" хлопця за безлад у кімнаті, що кругом, де не стань, – одні сірники. Але потім, коли була виконана робота, раділи разом із ним, милуючись його витвором.

Доробивши картину, Юрій Семенюк подав заявку у Київ на рекорд України, в якій було зареєстровано виріб. Відтоді пройшло майже 2 роки. Юрко і не надіявся, що хтось йому подзвонить. Аж раптом з Києва дзвінок: "Візьміть свою роботу на сірниковий фестиваль. Чекаємо". Але Юрій сказав: "Я в таку далеку дорогу не поїду. Це великі затрати, я все маю робити за власний кошт".

– Як, ви не приїдете? Дуже шкода, ми стільки часу чекали, і ще коли випаде така нагода, щоб зареєструвати свій рекорд. В Луцьку точно не буде, і невідомо, скільки часу доведеться чекати знову, – відповіли організатори з Києва.

Дати згоду їхати в Київ вмовив Юру його найкращий друг Володимир Прадійчук. Він узяв у кума машину, поклали у неї картину – і гайда в Київ на сірниковий фестиваль. Це був перший у світі фестиваль, на якому були представлені всілякі вироби із сірників: це й музичні інструменти, і храми, і будиночки, і кораблі, і ще багато чого. Такої краси і шедеврів Юрій не бачив ніде. Та й і він поїхав недаремно – його картина виявилась найбільшою, отож було зафіксовано рекорд. Море вражень і задоволення залишилось у хлопця. Але прикро, що місцева влада ніяк не посприяла у фінансовому плані юному талантові – все робив за власний кошт.

Зараз Юрій трудиться над новою картиною (але поки що тримає у таємниці до березня). А в березні має намір повезти у Київ для встановлення нового рекорду. Як і попередню картину, він і цю віддасть у храм Київського патріархату селища Люблинця.

Є у Юрія Семенюка мрія – зробити щось надзвичайно велике, на що він витратить один мільйон сірників. Але на це треба чималеньке приміщення (а не кімнату в квартирі). Бажано, аби хтось допоміг фінансово і фізично, бо в кімнаті такий виріб не поміститься і не винесеш його потім.

Тож нехай, Юрію, твоя мрія збудеться! Бо коли є бажання, то обов'язково все у тебе вийде.

Галина ОЛІФЕРЧУК

Вісті Ковельщини


#ВістіКовельщини

Заступник Ковельського міського голови Ігор Прокопів побував на Днях народної скорботи у Берліні

Заступник Ковельського міського голови Ігор Прокопів побував на Днях народної скорботи у Берліні
Керівники яких держав були присутні і чому серед запрошених - представник з Ковеля? Перша світова війна і футбол: про що йдеться? Відповіді на ці та інші запитання - в інтерв’ю кореспонденту газети "Вісті Ковельщини".

1 грудня в історії Ковеля

1 грудня в історії Ковеля
1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум і вибори Президента України. У референдумі взяли участь 87,7% виборців Ковеля. 95,5% підтримали проголошення незалежності України.

Редакція газети "Вісті Ковельщини" опублікувала досить креативне звернення до читачів та передплатників

Редакція газети "Вісті Ковельщини" опублікувала досить креативне звернення до читачів та передплатників
Серед друкованих ЗМІ газета не вражає барвистим зовнішнім оформленням, сенсаційними новинами про вбивства, крадіжки, самогубства та інші потворні речі, якими "грішать" інші видання, а раз на тиждень інформує про головні події країни, області, міста й району.

Авторизуватися

Вперше на KovelPost? Приєднуйтесь

Читайте нас також: