Військовій історії України присвячені перегляди літератури, з якими можна ознайомитися в читальній залі Ковельської центральної районної бібліотеки.

Російська імперія в усі часи нищила не тільки нашу незалежність, а й поливала брудом і прокльонами українських лицарів, які боролись за волю. «Нехай вічна буде слава, що через шаблі маєм права!», – ці слова належать гетьману-державнику Іванові Мазепі.

Павло Шандрук (1889-1979) – визначний український військовий діяч, журналіст і редактор, генерал-хорунжий Генерального штабу Української Національної Армії.

Народився на Волині, вищу військову освіту здобув в Москві, брав участь у трьох війнах – І і ІІ світових та українсько-радянській війні 1918-1920 рр. – у складі різних армій: царської, української, польської та знову української. У 1939 – командир 29-ої піхотної бригади польської армії, врятував життя понад 3 тисяч солдат та офіцерів, за що здобув найвищу польську військову нагороду – орден “Virtuti Militari”.

На початку 1945 р., коли в німців були значні кадрові проблеми, вище командування дало дозвіл на формування Української Національної армії, до якої мали увійти всі українські формації по німецькому боці фронту (понад 220 тис. вояків). Перед закінченням війни Українська Національна Армія складалася з 1-ої дивізії УНА (14-та дивізія СС “Галичина”), 2-ої дивізії УНА (протипанцерна бриґада “Вільна Україна” + бриґада майора Пітулея), наземних частин, які містили парашутистів (“Група Б” під командуванням ген. Тараса Бульби-Боровця), поліційних батальйонів, українського персоналу Люфтвафе, та деяких інших частин.

Замість того, щоб продовжувати програну війну, генерал Шандрук, що очолював армію, вивів війська на Західний фронт, в зону впливу армій Союзників, чим врятував 15 тисяч українських вояків від загибелі на чужій землі. Завдяки старанням генерала Шандрука Дивізія “Галичина” – 1-ша дивізія УНА – не була видана на розправу більшовикам, попри всі їхні настирливі домагання. Він був людиною, що не підходила під шаблонний опис суворих реалій ХХ ст., коли цінували не життя і здоров’я солдат, а лише перемогу – за будь-яку ціну.

Після війни жив у США, де написав кілька військових праць: “Сила доблесті” та “Українсько-московська війна в 1920 р.” – це роздуми про українське вояцтво, яке своїми чинами і кров’ю писало історичні сторінки літопису нашого народу в бурхливій першій половині минулого століття. У 1945 році він писав:

“…В перемогу віримо, вірить у перемогу весь Український Народ і ніколи жоден українець не складе зброї, не схилить своєї голови перед ворогом, поки батьківщина не буде звільнена. Кожен Українець-Вояк буде боротися за свою Державу та за Народ так, як наші прадіди, як сучасні наші герої Зимового Походу, Крутів, Нового Базару, всі знані й незнані українські герої-вояки. Але пам’ятаймо, що ворог ще сильний…”


Похований один із найкращих українських генералів на українському цвинтарі Бавнд-Брук в штаті Нью-Джерсі.


Джерело - Ковельська центральна районна бібліотека