Автор - Олена ПАВЛЮК
Джерело - газета "Вісник+К"

Ще у чотирнадцять років, коли пережив повернення з іншого світу, Борис Заблоцький вирішив стати лікарем. Закінчив медінститут, працював терапевтом. Але згодом став переймати досвід цілителів, чимало секретів лікування почерпнув у прозорливих монахів Почаївської лаври. Тепер ендоскопіст Борис Заблоцький, який веде прийом у лікарні залізничників міста Ковеля та у районній Камінь-Каширській, у своїй практиці поєднує офіційну та нетрадиційну медицину.

Дав підказки Амфілохій Почаївський

Лікар розповідає неймовірні речі, які з ним відбувалися. Коли він школярем потрапив у жахливу аварію, п’ять страшних днів не один раз бував «там», його повертали до життя у Почаєві в лікарні, яка розміщувалася у колишньому монастирі.

– Я можу в подробицях розказати, як «кудись» летять. Ніби у сні і ніби наяву знімав із себе пов’язки, біг, зі мною ніхто не міг справитися. Зупиняла лише жінка в чорному, яка з’являлася у потрібну мить. А через вісім місяців після аварії мене стали мучити страшні головні болі, які починалися рівно о 22.50 і закінчувалися о 5.10. Рятувався стійкою на голові. У той час я оживив рідного брата, коли він вдарився скронею. Не знаю, як я це зробив. Просто люди, які потрапляють у надзвичайні умови, проявляють надприродні можливості, – пояснює.


Очевидно, його здібності помітив прозорливий монах Амфілохій Почаївський – чудотворець, визнаний церквою святим. Він у лікарні часто провідував хворих. Підходив і до юного Заблоцького та, перехрестивши і благословивши, дав майбутньому лікарю чимало підказок у душевному лікуванні.

А через багато років, десь у середині вісімдесятих, Борис Заблоцький, коли вже був дипломованим лікарем, приїхав у той монастир, в приміщенні якого після аварії лікувався. І тоді познайомився з черницею, котра його… пам’ятала. Виявляється, це вона була тією жінкою в чорному, яка зупиняла хворого Бориса, коли він на межі життя і смерті кудись біг. Відтоді і почалася, так би мовити, співпраця лікаря Заблоцького з прозорливими монахами Почаївської лаври, учнями святого Амфілохія.

– Чому вас навчили ченці? – цікавлюся.

– Найголовніше – як захиститися від негативу, щоб не принести болячки додому. Підказували, кого можна лікувати, а кого ні, бо хвороба дана як покарання за минулі гріхи. Наприклад, монахиня повернулася у події на 94 роки назад – тобто побачила, що натворила родина стільки літ тому. А за триста кілометрів пацієнт підтвердив те, що вона казала, – розповідає Борис Антонович.


Пальцями відчуває хвороби

У 1989 році він познайомився з одним лікарем, який ставив на ноги безнадійних за допомогою народних прийомів. Колега був всього на кілька років старший, але досвід мав колосальний. Це дуже вразило Бориса Заблоцького, на той час завідувача поліклініки. Отоді потужно зацікавився нетрадиційною медициною, яка має сотні років. Об’їздив цілителів, про яких чув від людей, по всій Україні, а також у Білорусі, Прибалтиці, побував у тих, хто застосовував давні китайські методики.

Та коли вони дізнавалися, що приїхав лікар, зачиняли двері – не хотіли, щоб бачив їхні вміння. Тому по крупинках ловив те, що бачив, і переосмислював те, чого вчили у медінституті. Також ознайомився з виданнями книг ХІІ століття, де було вказано, яка хвороба за що дається і якими іменами треба називати дітей, щоб страшний шлейф не йшов по роду. І що неймовірно, у стародруку за XIV століття був описаний СНІД! А ще деяким секретам лікування Бориса Заблоцького навчили… незрячий вчитель та його друзі – як пальцями розрізняти кольори.

– Наприклад, червоний означає набряк, синій – запальні процеси, – пояснює Борис Антонович. – Рукою на відстані відчуваю кольори і можу продіагностувати людину.


Відтоді, з початку дев’яностих, Борис Заблоцький успішно поєднує свої медичні знання і досвід монахів та цілителів. Народними методами, коли таблетки не допоможуть, лікує підорву – тобто опущення шлунка, яке називає виснаженням організму, а також опущення нирок, нетримання сечі та калу, суглоби, вправляє кістки, лікує патології хребта. Консультує хворих на рак, адже двадцять років працював онкологом. Цю страшну недугу, а також інші лікує й травами – цьому навчили монахи.

– Але найголовніше – емоційно-духовний стан людини, – впевнений Борис Заблоцький. – Ми забуваємо, що організм існує як одне ціле. Тож треба лікувати від стоп до голови.


Співпрацював з Кличками

– Дуже дякую вам! – до кабінету реабілітації Ковельської лікарні залізничників поволі заходить усміхнений чоловік.


Йому бракує слів, щоб висловити свою вдячність. Розповідає мені, що на будівництві невдало впав, думав, що вже ніколи не встане. До лікаря Заблоцького його привезли на ношах. Лише за один сеанс Борис Антонович підняв його на ноги. А наступні рази хворим займеться його учень – тренер-реабілітолог Максим Бондаренко. Вони разом працюють вже понад десять років. Через вроджену спинно-мозкову грижу Максим ходить на милицях. Від лікаря перейняв деякі особливості масажу, мануальної терапії і тепер допомагає неповносправним діткам.

– Максим бачить патологію і тут же підказує, як повинна працювати дитина. Це не кожному дано, – каже лікар.


Був час, коли Борис Заблоцький співпрацював з тренерами братів Кличків. Виїжджав на змагання, застосовував свої секрети у фізичній та психологічній підготовці спортсменів, допомагав відновлювати їхні сили. Тепер лікує звичайних людей. Особливо хоче допомогти хворим дітям, які мріють бути здоровими і гарними.

Олена ПАВЛЮК


Джерело - Газета "Вісник+К"