Тренажери бувають лікувальні та загальнооздоровчі. В сучасній кінезотерапії тренажери як лікувальні засоби використовуються насамперед тому, що за основний лікувальний фактор кінезотерапевтами приймаються властивості м’язової тканини – гемодинаміка, лімфодренаж та транспорт поживних речовин до заданого органу. Правильно впливати на м’язову тканину (правильна біомеханіка, дозоване навантаження) з урахуванням антропометричних даних та інших індивідуальних особливостей кожної людини, включаючи хронічні захворювання або травми, можна лише за допомогою тренажерів.
Усі тренажери функціонально різняться за свободою допустимого ними руху. У зв’язку з цим умовно можуть бути виділені три їх різновиди.
1. Тренажери вузьколокальної дії мають імперативну конструкцію, що задає цілком певний тип тренуючого впливу, як правило, для однієї м’язової групи синергістів з рухом ланки, що має лише один ступінь свободи. Такі тренажери призначені, наприклад, для згинання плеча, передпліччя тощо.
2. Тренажери локального впливу використовуються для тренування однієї певної координації, але, на відміну від пристроїв попереднього типу, впливають не на одну, а на кілька груп м’язів і на кілька суглобів. Тут рухи характеризуються вже декількома ступенями свободи: підтягування на руках, розгинання ніг, присідання з подоланням опору тощо, чим досягається більш повний тренувальний ефект.
3. Багатофункціональні тренажери — пристрої типу комбайнів, що дозволяють тренувати різні групи м’язів, оскільки дію на них можливо виконати у різних робочих положеннях. Для кожного з таких положень (стоячи з тягою знизу, зверху тощо, лежачи на животі, на спині, боком з тягою руками, рукою, ногою тощо) існують найбільш характерні базові вправи, які, своєю чергою, можуть змінюватись.
Різновиди тренажерів за способом обтяження
1. Тренажери зі штучним обтяженням виконані з розрахунку на зовнішнє навантаження, що передається через систему блоків на певну групу м’язів. За допомогою цих блоків вони створюють декомпресійний, часом і антигравітаційний вплив на опорно-руховий апарат.
2. Тренажерні пристрої з природним обтяженням розраховані на використання маси тіла. Зазвичай це різного роду опори, бруси, турніки, до них також належать ті, де застосовуються традиційні обтяження (набірні гантелі, штанги тощо). Але це найскладніші для виконання вправ спортивні тренажери і використовувати їх можуть тільки добре треновані люди.
Кінематика рухів на тренажерах
Кінематика рухів на тренажерах з різним числом ступенів свободи принципово відрізняється. У зв’язку з цим виділяються дві категорії.
1. Імперативні тренажери, що мають строгу «геометрію» рухів і у зв’язку з цим дозволяють ізольовано опрацьовувати окремо взяті суглоби. Наприклад, колінний суглоб, ліктьовий, тазостегновий, гомілковостопний. Саме ця група тренажерів використовується на першому етапі реабілітаційних програм.
2. Тренажери з вільною «геометрією», або багатофункціональні, дають можливість більш-менш широко варіювати кінематику робочого руху, виконуючи в ході однієї вправи або серії тяги у різних напрямках щодо осей суглобів. Це перш за все тренажери, що передають навантаження від блоків через вільний трос, завдяки чому стає можливим змінювати як робочі положення, позиції щодо снаряда, так і напрям тяги в межах одного робочого положення. Це дуже важлива якість тренажера, що дозволяє не тільки виконувати різні вправи, але й змінювати навантаження на м’язовий апарат в рамках однієї і тієї ж вправи.
Правила безпеки
Для того, щоб використовувати перелічені тренажери як лікувально-реабілітаційні, необхідно виконувати наступні правила безпеки.
1. Кількісна складова обтяження підбирається з таким розрахунком, щоб людина змогла виконати необхідний рух по переміщенню даного обтяження по системі блоків не менше 12 і не більше 15 повторень в одній серії вправи. Якщо вона здатна перемістити дане обтяження («тяга з блоку», через який кріпиться обтяження) понад 15 разів, вага обтяження збільшується з метою виконання необхідної кількості повторень (12-15) цієї вправи. Таким чином, вага обтяження підбирається виходячи з індивідуальних фізичних можливостей.
2. Від заняття до заняття (після 6-12 занять) вага обтяження повинна підвищуватися доти, доки людина не досягне нормативів достатності цієї м’язової групи. Подібна динаміка підвищення вагової складової обтяження вважатиметься позитивною. За відсутності прогресу у відновленні м’язової витривалості повинні виконуватися вправи, які підготують до цього тренажеру.
3. Будь-який рух у максимальній точці напруги повинен супроводжуватися форсованим видихом «Хаа». Це основна умова для зниження внутрішньочерепного, внутрішньогрудного та внутрішньочеревного тиску, що є профілактикою перенапруги судин серця та головного мозку. Не випадково після виконання тренажерної програми у хворих на гіпертонію або гіпотонію зазвичай нормалізується артеріальний тиск, і покращується загальне самопочуття.
4. Перед початком кожного сеансу для складання продуктивної лікувальної програми необхідно повідомити інструктора про свій фізичний стан, і якщо ви вагаєтесь у можливості виконати чергову лікувальну програму, пройдіть лікарський контроль стану серцево-судинної системи. У жодному разі не старайтеся форсувати збільшення кількості вагових обтяжень та обсягу виконуваних вправ, якщо стан серцево-судинної системи не дозволяє подібної динаміки.
5. Чистий час лікувального заняття має становити 20-60 хвилин. При цьому саме заняття може тривати 2-3 години шляхом того, що ослаблені та детреновані пацієнти роблять великі паузи між підходами. Пауза між підходами у нормі не має перевищувати 2-3 хвилин.
6. У кожного пацієнта свій термін одужання. Не слід вважати кількість пройдених сеансів критерієм обов’язкового одужання. Основний критерій одужання - відновлення м’язової константи, яка характеризується не тільки виконанням необхідної кількості обтяжень, але перш за все виконанням всіх вправ без болю. Зазвичай досягається після 12-36 сеансів.
Ці правила повинні дотримуватися при виконанні вправ на всіх видах тренажерів.
