Назавжди 46: ковельчани попрощались з Героєм Сергієм Булавкою
Сьогодні ковельчани віддали останню шану мужньому і відважному Герою Сергію Володимировичу Булавці.
Сергій, як і інші наші захисники, поставив власне життя на паузу, полишив рідну домівку, родину, щоб вигнати ворога з рідної землі. Уже на другий день війни, 25 лютого, пішов до лав нашої 100-ї бригади територіальної оборони.
Наш воїн народився у селі Черемошна Воля на Любомльщині. Професію водія здобув у Луківському училищі. У Ковель його привело кохання. Після строкової служби в армії приїхав до своєї дівчини, а через рік вони одружилися. Разом виховали чудових дітей – сина Дениса, доньку Тетяну. Сергій дочекався онука – маленьку радість Олексійка. Свою ж онучку Емілію, яка народилась нещодавно, він так і не встиг побачити, бо довгий час перебував у комі.
Більше року він боровся за життя. Торік 3 травня позиції, де був воїн, обстріляли. Наш земляк отримав важку черепно-мозкову травму. Його рятували в різних госпіталях – Краматорську, Дніпрі, Львові. Учора серце Героя не витримало – зупинилося.
«Ця війна принесла стільки лиха, горя, що його неможливо виміряти. Вдумайтесь, батьки нашого Героя втратили уже другого сина. І Сергій приходив у відпустку, щоб поховати свого брата. Важко це усвідомлювати. Війна дуже жорстока. Але саме завдяки таким захисникам, як Сергій, наша країна виборює своє майбутнє. Наше завдання робити все, щоб пам’ять про наших Героїв жила», – сказав під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка.
У цивільному житті Сергій займався підприємництвом, сільськогосподарською технікою. Тим, у кого траплялися негаразди з транспортом, він завжди міг допомогти. Добрий, щирий, працьовитий, безвідмовний. Прекрасний син, чоловік, батько, дідусь. Так кажуть про нього рідні, усі, хто знав Сергія.
На початку червня ковельчанину мало виповнитись 47 років, але війна обірвала його життя, мрії, плани. Тепер йому назавжди – 46.
Спасибі тобі, воїне. Честь і слава.
Поховали Сергія Булавку на Алеї Героїв міського кладовища.
Сергій, як і інші наші захисники, поставив власне життя на паузу, полишив рідну домівку, родину, щоб вигнати ворога з рідної землі. Уже на другий день війни, 25 лютого, пішов до лав нашої 100-ї бригади територіальної оборони.
Наш воїн народився у селі Черемошна Воля на Любомльщині. Професію водія здобув у Луківському училищі. У Ковель його привело кохання. Після строкової служби в армії приїхав до своєї дівчини, а через рік вони одружилися. Разом виховали чудових дітей – сина Дениса, доньку Тетяну. Сергій дочекався онука – маленьку радість Олексійка. Свою ж онучку Емілію, яка народилась нещодавно, він так і не встиг побачити, бо довгий час перебував у комі.
Більше року він боровся за життя. Торік 3 травня позиції, де був воїн, обстріляли. Наш земляк отримав важку черепно-мозкову травму. Його рятували в різних госпіталях – Краматорську, Дніпрі, Львові. Учора серце Героя не витримало – зупинилося.
«Ця війна принесла стільки лиха, горя, що його неможливо виміряти. Вдумайтесь, батьки нашого Героя втратили уже другого сина. І Сергій приходив у відпустку, щоб поховати свого брата. Важко це усвідомлювати. Війна дуже жорстока. Але саме завдяки таким захисникам, як Сергій, наша країна виборює своє майбутнє. Наше завдання робити все, щоб пам’ять про наших Героїв жила», – сказав під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка.
У цивільному житті Сергій займався підприємництвом, сільськогосподарською технікою. Тим, у кого траплялися негаразди з транспортом, він завжди міг допомогти. Добрий, щирий, працьовитий, безвідмовний. Прекрасний син, чоловік, батько, дідусь. Так кажуть про нього рідні, усі, хто знав Сергія.
На початку червня ковельчанину мало виповнитись 47 років, але війна обірвала його життя, мрії, плани. Тепер йому назавжди – 46.
Спасибі тобі, воїне. Честь і слава.
Поховали Сергія Булавку на Алеї Героїв міського кладовища.
