Уклін тобі, Герою: ковельчани віддали останню шану Максиму Ткачуку
На портреті із чорною стрічкою ще таке молоде обличчя, з добрими, світлими, голубими очима. Максиму Ткачуку лише 32. Недовгим був його життєвий і військовий шлях. Учора наша громада провела захисника в останню земну дорогу. Про це повідомляє офіційний сайт Ковельської міської ради.
Він народився у Ковелі 7 грудня 1992 року. Змалечку ріс без материнської та батьківської любові. Ним опікувалися бабусі: Любов Миколаївна та Галина Василівна, яких уже немає. До 9-го класу навчався у Люблинецькому ліцеї, потім опанував професію столяра у ПТУ №5. Працював на будівництвах, за кордоном.
Попри все, Максим завжди знаходив причини залишатися оптимістом, цінував прості радощі – провести час з друзями, поспілкуватись.
Разом з дідусем Олександром Миколайовичем господарювали на дачі, рибалили. У вільну хвилину хлопець поринав у світ книг. Мав мрії, плани, як і кожна молода людина.
20 січня цього року Максима мобілізували. Спочатку було навчання, а далі – передові позиції фронту. Він з честю воював за свою країну.
Як тільки з’являлася можливість, телефонував до дідуся та тітки, цікавився справами вдома. Про службу розповідав мало.
Востаннє спілкувався 16 квітня. Попередив про важливе бойове завдання, з якого він, на жаль, не повернувся.
Стрілець-снайпер 1-ї аеромобільної роти військової частини А 4165, солдат Максим Ткачук загинув 25 квітня поблизу населеного пункту Білогорівка Сіверськодонецького району на Луганщині. Його життя обірвалося від поранень, отриманих в результаті скиду вибухового пристрою з ворожого БпЛА.
Міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди висловив щирі співчуття рідним: дідусеві Олександру Миколайовичу, тітці Оксані Олександрівні, двоюрідній сестрі Анастасії, усім, хто знав і любив Максима.
Ми втрачаємо дуже світлих людей, вони янголами підносяться на небеса.
Уклін тобі, воїне. Вічна пам’ять!
Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища.
Він народився у Ковелі 7 грудня 1992 року. Змалечку ріс без материнської та батьківської любові. Ним опікувалися бабусі: Любов Миколаївна та Галина Василівна, яких уже немає. До 9-го класу навчався у Люблинецькому ліцеї, потім опанував професію столяра у ПТУ №5. Працював на будівництвах, за кордоном.
Попри все, Максим завжди знаходив причини залишатися оптимістом, цінував прості радощі – провести час з друзями, поспілкуватись.
Разом з дідусем Олександром Миколайовичем господарювали на дачі, рибалили. У вільну хвилину хлопець поринав у світ книг. Мав мрії, плани, як і кожна молода людина.
20 січня цього року Максима мобілізували. Спочатку було навчання, а далі – передові позиції фронту. Він з честю воював за свою країну.
Як тільки з’являлася можливість, телефонував до дідуся та тітки, цікавився справами вдома. Про службу розповідав мало.
Востаннє спілкувався 16 квітня. Попередив про важливе бойове завдання, з якого він, на жаль, не повернувся.
Стрілець-снайпер 1-ї аеромобільної роти військової частини А 4165, солдат Максим Ткачук загинув 25 квітня поблизу населеного пункту Білогорівка Сіверськодонецького району на Луганщині. Його життя обірвалося від поранень, отриманих в результаті скиду вибухового пристрою з ворожого БпЛА.
Міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди висловив щирі співчуття рідним: дідусеві Олександру Миколайовичу, тітці Оксані Олександрівні, двоюрідній сестрі Анастасії, усім, хто знав і любив Максима.
Ми втрачаємо дуже світлих людей, вони янголами підносяться на небеса.
Уклін тобі, воїне. Вічна пам’ять!
Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища.
