Ковель провів в останню путь двох Захисників — Юрія Лобашова та Олександра Дубука
Ковель провів в останню путь двох Захисників — Юрія Лобашова та Олександра Дубука
У Ковелі триває жалоба — громада прощається з полеглими воїнами. 26 липня відбулися поховання двох військових, Юрія Лобашова та Олександра Дубука, які віддали життя за Україну. Обидва — мужні чоловіки, для яких захист родини та держави був справою честі. Їхні сини нині продовжують службу в Збройних силах України.
Юрій Лобашов народився 28 вересня 1965 року в Потсдамі, Німеччина, де його батько проходив службу офіцером. Згодом родина оселилася в Ковелі. Юрій навчався у місцевій школі, здобув фах коваля у ПТУ №7, працював на заводі «Ковельсільмаш».
У 1985 році познайомився з майбутньою дружиною Надією, у шлюбі з якою виховав двох дітей — доньку Юлію та сина Савву. У мирний час працював на різних роботах і виїжджав на заробітки, залишаючись вірним книгам, які були для нього джерелом сили.
З початком війни на сході України добровільно вступив до лав 14-ї окремої механізованої бригади. Брав участь в АТО, мав статус учасника бойових дій. Після служби у Володимирі звільнився у 2021 році за станом здоров’я. Проте вже на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році знову повернувся до війська, прийнявши рішення замінити сина на фронті.
З 1 березня 2024 року Юрій перебував на службі, востаннє вийшов на зв’язок у травні. 18 травня зник безвісти під час виконання бойового завдання. Згодом його впізнали на відео з полоненими, поширеному через російські канали. У січні 2024 року стало відомо, що він міг перебувати на борту Іл-76, збитого над Бєлгородською областю.
Старший солдат, радіотелефоніст військової частини А7086, загинув. Його син Савва завершив навчання у Львівській академії сухопутних військ та нині служить на Харківському напрямку.
Олександр Дубук народився 26 жовтня 1976 року у Ковелі. Навчався у школі №11, після чого здобув фах різьбяра по дереву у ПТУ №5. Після строкової служби в ППО на Львівщині працював у сфері деревообробки, згодом — на будівництві, у тому числі за кордоном. Був майстром своєї справи, мав авторитет серед колег.
Разом із дружиною Оксаною виховував двох дітей. Син Денис від початку повномасштабної війни перебуває на фронті. Донька Дар’я — школярка, бере участь в олімпіадах і конкурсах. Олександр був відданим батьком і підтримкою для всієї родини.
18 лютого 2025 року його мобілізували. Попри можливість проходити службу в тилу, він свідомо обрав передову. Після підготовки у Великій Британії 13 липня прибув у зону бойових дій. Уже 16 липня під час першого завдання в районі Удачного на Донеччині зазнав тяжкого поранення. Був евакуйований до лікарні у Дніпрі, де медики боролися за його життя. Помер 23 липня 2025 року.
Олександр Дубук був старшим солдатом, стрільцем військової частини 1141 Національної гвардії України.
Обох Героїв поховали на Алеї Слави міського кладовища. Під час церемонії прощання міський голова Ігор Чайка висловив співчуття родинам загиблих і наголосив на їхній жертовності та мужності. Особливо зворушливими були слова доньки Олександра, Дар’ї, яка з болем прощалася з батьком.
Ковель вшановує пам’ять своїх захисників, які назавжди залишаться у серцях містян.
У Ковелі триває жалоба — громада прощається з полеглими воїнами. 26 липня відбулися поховання двох військових, Юрія Лобашова та Олександра Дубука, які віддали життя за Україну. Обидва — мужні чоловіки, для яких захист родини та держави був справою честі. Їхні сини нині продовжують службу в Збройних силах України.
Юрій Лобашов народився 28 вересня 1965 року в Потсдамі, Німеччина, де його батько проходив службу офіцером. Згодом родина оселилася в Ковелі. Юрій навчався у місцевій школі, здобув фах коваля у ПТУ №7, працював на заводі «Ковельсільмаш».
У 1985 році познайомився з майбутньою дружиною Надією, у шлюбі з якою виховав двох дітей — доньку Юлію та сина Савву. У мирний час працював на різних роботах і виїжджав на заробітки, залишаючись вірним книгам, які були для нього джерелом сили.
З початком війни на сході України добровільно вступив до лав 14-ї окремої механізованої бригади. Брав участь в АТО, мав статус учасника бойових дій. Після служби у Володимирі звільнився у 2021 році за станом здоров’я. Проте вже на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році знову повернувся до війська, прийнявши рішення замінити сина на фронті.
З 1 березня 2024 року Юрій перебував на службі, востаннє вийшов на зв’язок у травні. 18 травня зник безвісти під час виконання бойового завдання. Згодом його впізнали на відео з полоненими, поширеному через російські канали. У січні 2024 року стало відомо, що він міг перебувати на борту Іл-76, збитого над Бєлгородською областю.
Старший солдат, радіотелефоніст військової частини А7086, загинув. Його син Савва завершив навчання у Львівській академії сухопутних військ та нині служить на Харківському напрямку.
Олександр Дубук народився 26 жовтня 1976 року у Ковелі. Навчався у школі №11, після чого здобув фах різьбяра по дереву у ПТУ №5. Після строкової служби в ППО на Львівщині працював у сфері деревообробки, згодом — на будівництві, у тому числі за кордоном. Був майстром своєї справи, мав авторитет серед колег.
Разом із дружиною Оксаною виховував двох дітей. Син Денис від початку повномасштабної війни перебуває на фронті. Донька Дар’я — школярка, бере участь в олімпіадах і конкурсах. Олександр був відданим батьком і підтримкою для всієї родини.
18 лютого 2025 року його мобілізували. Попри можливість проходити службу в тилу, він свідомо обрав передову. Після підготовки у Великій Британії 13 липня прибув у зону бойових дій. Уже 16 липня під час першого завдання в районі Удачного на Донеччині зазнав тяжкого поранення. Був евакуйований до лікарні у Дніпрі, де медики боролися за його життя. Помер 23 липня 2025 року.
Олександр Дубук був старшим солдатом, стрільцем військової частини 1141 Національної гвардії України.
Обох Героїв поховали на Алеї Слави міського кладовища. Під час церемонії прощання міський голова Ігор Чайка висловив співчуття родинам загиблих і наголосив на їхній жертовності та мужності. Особливо зворушливими були слова доньки Олександра, Дар’ї, яка з болем прощалася з батьком.
Ковель вшановує пам’ять своїх захисників, які назавжди залишаться у серцях містян.
