Ковельська громада попрощалася з Героєм Василем Тарасюком
У Ковелі відбулося прощання із загиблим Захисником України Василем Тарасюком. Війна знову принесла втрату в одну з місцевих родин.
Василь Миколайович Тарасюк народився 12 січня 1984 року у селі Буцинь. Після школи здобув спеціальність слюсаря-механіка у Старовижівському ПТУ, а згодом — техніка-механізатора у Володимир-Волинському сільськогосподарському технікумі. Працював на станції технічного обслуговування, де його знали як професіонала та відданого працівника.
У студентські роки він втратив батька й узяв на себе відповідальність за маму та сестру. Допомагав друзям, особливо коли йшлося про автомобілі.
У 2006 році під час весілля товариша познайомився з Валентиною, яка згодом стала його дружиною. Подружжя оселилося в Ковелі, виховувало двох дітей: 17-річного Олександра та 9-річну Анастасію. Василь працював на СТО у Старій Вижівці, Валентина — на станції юних натуралістів. Родина будувала плани на майбутнє.
У травні 2024 року чоловіка мобілізували. Після навчань на Львівщині він проходив службу у 47-й окремій механізованій бригаді «Маґура» як стрілець-снайпер. Його направили на Покровський напрямок.
19 липня 2024 року під час виконання першого бойового завдання він зник безвісти. Понад рік родина чекала звісток. Лише у вересні 2025 року після ДНК-експертизи підтвердилося, що Василь Тарасюк загинув 23 липня 2024 року біля села Прогрес на Донеччині.
Міський голова Ігор Чайка висловив співчуття близьким воїна — дружині Валентині, дітям, матері Галині Миколаївні та сестрі Наталії з родиною.
Героя поховали на Алеї Героїв міського кладовища.
Вічна пам’ять і слава Захиснику України.
Василь Миколайович Тарасюк народився 12 січня 1984 року у селі Буцинь. Після школи здобув спеціальність слюсаря-механіка у Старовижівському ПТУ, а згодом — техніка-механізатора у Володимир-Волинському сільськогосподарському технікумі. Працював на станції технічного обслуговування, де його знали як професіонала та відданого працівника.
У студентські роки він втратив батька й узяв на себе відповідальність за маму та сестру. Допомагав друзям, особливо коли йшлося про автомобілі.
У 2006 році під час весілля товариша познайомився з Валентиною, яка згодом стала його дружиною. Подружжя оселилося в Ковелі, виховувало двох дітей: 17-річного Олександра та 9-річну Анастасію. Василь працював на СТО у Старій Вижівці, Валентина — на станції юних натуралістів. Родина будувала плани на майбутнє.
У травні 2024 року чоловіка мобілізували. Після навчань на Львівщині він проходив службу у 47-й окремій механізованій бригаді «Маґура» як стрілець-снайпер. Його направили на Покровський напрямок.
19 липня 2024 року під час виконання першого бойового завдання він зник безвісти. Понад рік родина чекала звісток. Лише у вересні 2025 року після ДНК-експертизи підтвердилося, що Василь Тарасюк загинув 23 липня 2024 року біля села Прогрес на Донеччині.
Міський голова Ігор Чайка висловив співчуття близьким воїна — дружині Валентині, дітям, матері Галині Миколаївні та сестрі Наталії з родиною.
«Ми схиляємо голови у скорботі за нашим земляком Василем Тарасюком. Він віддав життя заради свободи України, заради майбутнього своїх дітей та всієї країни. Його ім’я назавжди залишиться у пам’яті громади», — сказав мер.
Героя поховали на Алеї Героїв міського кладовища.
Вічна пам’ять і слава Захиснику України.
