Ковельська громада попрощалася із Захисником України Михайлом Гарбузом
Понад сімнадцять місяців рідні Михайла Гарбуза чекали на звістку про нього. Період надії та пошуків завершився трагічно — воїн загинув, захищаючи Україну.
Михайло Вікторович Гарбуз народився 13 грудня 1981 року в Улан-Баторі (Монголія), де його батьки — Людмила Олександрівна та Віктор Петрович — проходили військову службу. Коли хлопчикові виповнилося чотири роки, родина повернулася в Україну — спочатку на Львівщину, а у 1989 році оселилася в Ковелі.
Тут минули його дитячі та юнацькі роки. Він навчався у школі №4, після дев’ятого класу вступив до ПТУ №7, де здобув професію електромонтера. Працював у ТзОВ «Ковельрембуд», проходив строкову службу у підрозділі протиповітряної оборони, який тоді базувався в Ковелі.
Після служби Михайло працював у рідному місті, згодом їздив на заробітки в різні регіони України. У 2003 році створив сім’ю, а через рік став батьком — у нього народилася донька Світлана. Рідні згадують його як уважного, турботливого та відданого батька.
У 2014 році, з початком російської агресії, був мобілізований до 6-го прикордонного загону та виконував бойові завдання в зоні АТО. Після демобілізації повернувся до мирного життя — працював у мережі АТБ, займався ремонтом автомобілів. Його цінували за доброзичливість, відкритість і готовність допомогти. Любив техніку, швидкість, мотоцикли, цікавився малюванням і мріяв прикрашати автомобілі художнім розписом.
У 2015 році він зустрів Юлію — жінку, з якою знайшов кохання та підтримку. Вони жили разом, планували майбутнє, будували спільні мрії.
Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Михайло добровільно став до лав територіальної оборони. Служив на різних напрямках — на білоруському кордоні, у Лимані, а пізніше — в районі Покровського.
Навесні 2024 року приїжджав додому у відпустку. 20 квітня востаннє телефонував дружині, повідомивши, що вирушає на бойове завдання. Зв’язок із ним обірвався. Лише через кілька місяців ДНК-експертиза підтвердила його загибель.
Михайло Гарбуз, стрілець-зенітник зенітно-ракетного взводу 2-го механізованого батальйону військової частини А7028 (100-та окрема механізована бригада), загинув 21 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Очеретине на Донеччині.
Провести Героя в останню путь прийшли рідні, побратими, друзі, колеги, представники влади та громадськості.
Побратим Сергій Рошук, який знав Михайла ще з часів АТО, згадав його як усміхненого, доброзичливого та надійного товариша:
Михайло Гарбуз залишиться у пам’яті рідних, друзів і всієї громади як людина світлої душі, справжній патріот і мужній захисник.
Поховали його на Алеї Героїв міського кладовища.
Вічна пам’ять і шана Захиснику України.
Михайло Вікторович Гарбуз народився 13 грудня 1981 року в Улан-Баторі (Монголія), де його батьки — Людмила Олександрівна та Віктор Петрович — проходили військову службу. Коли хлопчикові виповнилося чотири роки, родина повернулася в Україну — спочатку на Львівщину, а у 1989 році оселилася в Ковелі.
Тут минули його дитячі та юнацькі роки. Він навчався у школі №4, після дев’ятого класу вступив до ПТУ №7, де здобув професію електромонтера. Працював у ТзОВ «Ковельрембуд», проходив строкову службу у підрозділі протиповітряної оборони, який тоді базувався в Ковелі.
Після служби Михайло працював у рідному місті, згодом їздив на заробітки в різні регіони України. У 2003 році створив сім’ю, а через рік став батьком — у нього народилася донька Світлана. Рідні згадують його як уважного, турботливого та відданого батька.
У 2014 році, з початком російської агресії, був мобілізований до 6-го прикордонного загону та виконував бойові завдання в зоні АТО. Після демобілізації повернувся до мирного життя — працював у мережі АТБ, займався ремонтом автомобілів. Його цінували за доброзичливість, відкритість і готовність допомогти. Любив техніку, швидкість, мотоцикли, цікавився малюванням і мріяв прикрашати автомобілі художнім розписом.
У 2015 році він зустрів Юлію — жінку, з якою знайшов кохання та підтримку. Вони жили разом, планували майбутнє, будували спільні мрії.
Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Михайло добровільно став до лав територіальної оборони. Служив на різних напрямках — на білоруському кордоні, у Лимані, а пізніше — в районі Покровського.
Навесні 2024 року приїжджав додому у відпустку. 20 квітня востаннє телефонував дружині, повідомивши, що вирушає на бойове завдання. Зв’язок із ним обірвався. Лише через кілька місяців ДНК-експертиза підтвердила його загибель.
Михайло Гарбуз, стрілець-зенітник зенітно-ракетного взводу 2-го механізованого батальйону військової частини А7028 (100-та окрема механізована бригада), загинув 21 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Очеретине на Донеччині.
Провести Героя в останню путь прийшли рідні, побратими, друзі, колеги, представники влади та громадськості.
«Коли гине воїн — сумує не лише родина, сумує вся громада. Ми проводжаємо в останню земну дорогу мужню, щиру, світлу людину, яка віддала життя за Україну, за кожного з нас. Висловлюю щирі співчуття батькам, дружині, доньці, братам, рідним і близьким, усім, хто знав цю прекрасну людину, воїна з позивним “Байкер”», — зазначив міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди.
Побратим Сергій Рошук, який знав Михайла ще з часів АТО, згадав його як усміхненого, доброзичливого та надійного товариша:
– Міша, ти загинув як Герой. Ти не хотів, щоб цю війну довелося переживати нашим дітям. Ти назавжди залишишся в наших серцях, наш “Байкер”. Тримай стрій у небесному війську, бережи небо над нами. Для мене велика честь, що ми були знайомі.
Михайло Гарбуз залишиться у пам’яті рідних, друзів і всієї громади як людина світлої душі, справжній патріот і мужній захисник.
Поховали його на Алеї Героїв міського кладовища.
Вічна пам’ять і шана Захиснику України.
