Ковель попрощався із загиблими захисниками Артемом Абрамчуком та Юрієм Гусаром
На центральній площі Ковеля знову відбулися жалобні церемонії: містяни провели в останню путь двох своїх воїнів — Артема Абрамчука та Юрія Гусара. Обидва повернулися додому «на щиті», хоча мріяли повернутися з Перемогою та будували плани на мирне майбутнє. Про це під час громадянської панахиди говорив міський голова Ігор Чайка, розповідаючи про життєвий шлях кожного полеглого.
Попри сімейну традицію залізничників, Артем обрав військову освіту й вступив до ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в Луцьку. Згодом вчився у ВНУ ім. Лесі Українки на психолога, але навчання не завершив і у 2008 році поїхав працювати до Польщі.
У 2014 році зустрів Марію, яка стала його дружиною. Подружжя мріяло про спокійне сімейне життя. Артем працював, підтримував друзів, захоплювався читанням і кулінарією.
Повномасштабна війна застала його в Києві. Повернувшись у рідне місто, він звернувся до військкомату, але через достатню кількість добровольців тоді до війська його не взяли. Артем активно долучився до волонтерської діяльності.
7 червня 2024 року чоловіка мобілізували. Він пройшов підготовку у Великій Британії та Франції, де був відзначений як найкращий стрілець ракет середньої дальності. Служив у 155-й окремій механізованій бригаді на складному Покровському напрямку. За відвагу отримав почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ — «Срібний Хрест».
Під час служби Артем підтримував постійний зв’язок із родиною, уважно стежив за подіями в рідному місті — настільки, що інколи знав про Ковель навіть більше за рідних. Він неодноразово наголошував, наскільки важливою є психологічна підтримка військових, і мріяв після перемоги здобути фах військового психолога.
20 серпня 2025 року солдат, оператор протитанкового ракетного комплексу 2-го відділення роти ПТРК військової частини А5001, загинув під час виконання бойового завдання поблизу Покровська на Донеччині.
Щирі співчуття висловлюють дружині Марії, матері Людмилі Артемівні, бабусі Любові Миколаївні та всім рідним.
У 1993 році Юрій одружився з Ларисою. Подружжя виховало чотирьох дітей, з яких троє вже здобули вищу освіту, а наймолодший син ще навчається у школі.
Юрій мав особливу пристрасть до техніки — власноруч зібрав малий тракторець, на якому разом із дружиною працював по господарству. Родина жила звичним сільським життям.
Після початку повномасштабного вторгнення Юрій був готовий вирушити на захист України, якщо отримає повістку — адже на фронті вже служили двоє його родичів. Син Ярослав підписав контракт ще до 2022 року та нині служить у військовій службі правопорядку. На фронті також перебуває чоловік доньки Каріни — Віктор.
24 липня 2024 року Юрія мобілізували. Він проходив підготовку на Рівненському полігоні, після чого був направлений на Куп’янський напрямок Харківщини. З передової часто телефонував додому, цікавлячись родинними справами та новинами в селі. Особливо тепло говорив про своїх двох онуків — семирічного Сашка та чотирирічного Серафима. Третього онука він чекав із нетерпінням, але не дожив до його народження один день: хлопчик з’явився на світ 3 грудня.
Солдат, оператор безпілотних літальних апаратів 2-го взводу ударних БпАК механізованого батальйону військової частини А1008 Юрій Гусар загинув 2 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі Куп’янська-Вузлового на Харківщині.
Співчуття висловлюють дружині Ларисі, дітям — Каріні, Марії, Ярославу та Іллі, брату Ростиславу, усім рідним та близьким.
Вічна слава і світла пам’ять Захисникам України.
Артем Абрамчук
Артем Абрамчук народився 18 жовтня 1987 року в Ковелі. Навчався у ЗОШ №8, пізніше — у військовому класі ЗОШ №10. З дитинства мав багато зацікавлень: займався легкою атлетикою, шахами, здобував призові місця на змаганнях. Уже в четвертому класі вступив до школи мистецтв, де навчався грі на баяні й часто виступав на міських заходах.
Попри сімейну традицію залізничників, Артем обрав військову освіту й вступив до ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в Луцьку. Згодом вчився у ВНУ ім. Лесі Українки на психолога, але навчання не завершив і у 2008 році поїхав працювати до Польщі.
У 2014 році зустрів Марію, яка стала його дружиною. Подружжя мріяло про спокійне сімейне життя. Артем працював, підтримував друзів, захоплювався читанням і кулінарією.
Повномасштабна війна застала його в Києві. Повернувшись у рідне місто, він звернувся до військкомату, але через достатню кількість добровольців тоді до війська його не взяли. Артем активно долучився до волонтерської діяльності.
7 червня 2024 року чоловіка мобілізували. Він пройшов підготовку у Великій Британії та Франції, де був відзначений як найкращий стрілець ракет середньої дальності. Служив у 155-й окремій механізованій бригаді на складному Покровському напрямку. За відвагу отримав почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ — «Срібний Хрест».
Під час служби Артем підтримував постійний зв’язок із родиною, уважно стежив за подіями в рідному місті — настільки, що інколи знав про Ковель навіть більше за рідних. Він неодноразово наголошував, наскільки важливою є психологічна підтримка військових, і мріяв після перемоги здобути фах військового психолога.
20 серпня 2025 року солдат, оператор протитанкового ракетного комплексу 2-го відділення роти ПТРК військової частини А5001, загинув під час виконання бойового завдання поблизу Покровська на Донеччині.
Щирі співчуття висловлюють дружині Марії, матері Людмилі Артемівні, бабусі Любові Миколаївні та всім рідним.
Юрій Гусар
Юрій Гусар народився 7 листопада 1972 року в Уховецьку, де закінчив школу. У 1990–1992 роках проходив строкову службу в Німеччині та Україні. Після військової служби працював трактористом, а пізніше — на Ковельській залізниці. Згодом перейшов на роботу до «Ковельського хлібокомбінату», де протягом 15 років був оператором млина.
У 1993 році Юрій одружився з Ларисою. Подружжя виховало чотирьох дітей, з яких троє вже здобули вищу освіту, а наймолодший син ще навчається у школі.
Юрій мав особливу пристрасть до техніки — власноруч зібрав малий тракторець, на якому разом із дружиною працював по господарству. Родина жила звичним сільським життям.
Після початку повномасштабного вторгнення Юрій був готовий вирушити на захист України, якщо отримає повістку — адже на фронті вже служили двоє його родичів. Син Ярослав підписав контракт ще до 2022 року та нині служить у військовій службі правопорядку. На фронті також перебуває чоловік доньки Каріни — Віктор.
24 липня 2024 року Юрія мобілізували. Він проходив підготовку на Рівненському полігоні, після чого був направлений на Куп’янський напрямок Харківщини. З передової часто телефонував додому, цікавлячись родинними справами та новинами в селі. Особливо тепло говорив про своїх двох онуків — семирічного Сашка та чотирирічного Серафима. Третього онука він чекав із нетерпінням, але не дожив до його народження один день: хлопчик з’явився на світ 3 грудня.
Солдат, оператор безпілотних літальних апаратів 2-го взводу ударних БпАК механізованого батальйону військової частини А1008 Юрій Гусар загинув 2 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі Куп’янська-Вузлового на Харківщині.
Співчуття висловлюють дружині Ларисі, дітям — Каріні, Марії, Ярославу та Іллі, брату Ростиславу, усім рідним та близьким.
Остання дорога
Артема Абрамчука поховали на Алеї Героїв міського кладовища Ковеля. Юрія Гусара — на кладовищі у рідному Уховецьку.Вічна слава і світла пам’ять Захисникам України.
