Ковель провів в останню путь Захисника Романа Лайтара
Ковельська громада попрощалася з Романом Валерійовичем Лайтаром — військовослужбовцем, який понад рік вважався зниклим безвісти. Після тривалого очікування та болісної невизначеності Герой назавжди повернувся до рідного міста.
Під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка розповів про життєвий шлях Романа — короткий, але гідний, що обірвався у 42 роки.
Роман Лайтар був корінним ковельчанином. Навчався у загальноосвітній школі №8, змалку вирізнявся допитливістю та любов’ю до книжок, які супроводжували його протягом усього життя. У шкільні роки захоплювався спортом, зокрема вільною боротьбою, тренувався під керівництвом Анатолія Мілехіна.
Після завершення дев’ятого класу здобув фах слюсаря у професійно-технічному училищі №7. Працював у ПТМ «Ковельтепло», згодом — у Ковельському МТМО. Пізніше перейшов у приватну сферу, де зарекомендував себе як кваліфікований майстер меблевої справи.
Роман мав широкий кругозір: цікавився історією, фантастикою, природничими науками, читав науково-пізнавальні видання. За характером був стриманим і зосередженим, водночас відкритим у спілкуванні. Друзі поважали його за щирість, надійність і принциповість.
Серед його захоплень було й досить незвичне — вирощування кактусів. У цій рослині Роман бачив уособлення витривалості та здатності виживати у складних умовах.
Особливою людиною в його житті була племінниця Злата. Він дбав про неї, приділяв багато часу, ділився знаннями та розповідав про прочитане й побачене.
З початком повномасштабного вторгнення Роман не вагався щодо свого вибору — він був готовий стати на захист держави. У вересні 2024 року його мобілізували. Після проходження навчання він служив у складі 68-ї окремої єгерської бригади, яка виконувала бойові завдання на Покровському напрямку — одному з найскладніших.
Під час розмов із рідними Роман завжди цікавився племінницею, просив піклуватися про неї та доглядати його кактуси. Він намагався заспокоїти близьких і вірив у повернення додому.
Уже на фронті Роман задумався про здобуття освіти військового психолога. Він бачив потребу побратимів у моральній підтримці та хотів бути корисним не лише зі зброєю, а й словом.
Перше бойове завдання стало для підрозділу важким випробуванням. У складних умовах і за чисельної переваги противника Роман разом із побратимами утримував позиції, виконуючи наказ до кінця. Після бою зв’язок із ним зник.
Упродовж 13 місяців його доля залишалася невідомою. Родина жила надією до моменту офіційного підтвердження. За результатами ДНК-експертизи встановлено, що солдат, старший стрілець-оператор 3-го єгерського відділення 2-го єгерського батальйону військової частини А4056 (68-ї окремої єгерської бригади) Роман Лайтар загинув 15 листопада 2024 року поблизу населеного пункту Селидове Покровського району Донецької області.
За проявлені мужність і вірність військовій присязі воїна нагородили відзнакою Єгерської бригади — «Хрест воїна-єгеря» І ступеня.
Міський голова висловив співчуття родині загиблого: мамі Тетяні Григорівні, сестрі Анні, племінниці Златі та всім, хто знав Романа:
Вічна пам’ять і шана Герою.
Під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка розповів про життєвий шлях Романа — короткий, але гідний, що обірвався у 42 роки.
Роман Лайтар був корінним ковельчанином. Навчався у загальноосвітній школі №8, змалку вирізнявся допитливістю та любов’ю до книжок, які супроводжували його протягом усього життя. У шкільні роки захоплювався спортом, зокрема вільною боротьбою, тренувався під керівництвом Анатолія Мілехіна.
Після завершення дев’ятого класу здобув фах слюсаря у професійно-технічному училищі №7. Працював у ПТМ «Ковельтепло», згодом — у Ковельському МТМО. Пізніше перейшов у приватну сферу, де зарекомендував себе як кваліфікований майстер меблевої справи.
Роман мав широкий кругозір: цікавився історією, фантастикою, природничими науками, читав науково-пізнавальні видання. За характером був стриманим і зосередженим, водночас відкритим у спілкуванні. Друзі поважали його за щирість, надійність і принциповість.
Серед його захоплень було й досить незвичне — вирощування кактусів. У цій рослині Роман бачив уособлення витривалості та здатності виживати у складних умовах.
Особливою людиною в його житті була племінниця Злата. Він дбав про неї, приділяв багато часу, ділився знаннями та розповідав про прочитане й побачене.
З початком повномасштабного вторгнення Роман не вагався щодо свого вибору — він був готовий стати на захист держави. У вересні 2024 року його мобілізували. Після проходження навчання він служив у складі 68-ї окремої єгерської бригади, яка виконувала бойові завдання на Покровському напрямку — одному з найскладніших.
Під час розмов із рідними Роман завжди цікавився племінницею, просив піклуватися про неї та доглядати його кактуси. Він намагався заспокоїти близьких і вірив у повернення додому.
Уже на фронті Роман задумався про здобуття освіти військового психолога. Він бачив потребу побратимів у моральній підтримці та хотів бути корисним не лише зі зброєю, а й словом.
Перше бойове завдання стало для підрозділу важким випробуванням. У складних умовах і за чисельної переваги противника Роман разом із побратимами утримував позиції, виконуючи наказ до кінця. Після бою зв’язок із ним зник.
Упродовж 13 місяців його доля залишалася невідомою. Родина жила надією до моменту офіційного підтвердження. За результатами ДНК-експертизи встановлено, що солдат, старший стрілець-оператор 3-го єгерського відділення 2-го єгерського батальйону військової частини А4056 (68-ї окремої єгерської бригади) Роман Лайтар загинув 15 листопада 2024 року поблизу населеного пункту Селидове Покровського району Донецької області.
За проявлені мужність і вірність військовій присязі воїна нагородили відзнакою Єгерської бригади — «Хрест воїна-єгеря» І ступеня.
Міський голова висловив співчуття родині загиблого: мамі Тетяні Григорівні, сестрі Анні, племінниці Златі та всім, хто знав Романа:
«Немає таких слів, які могли б полегшити ваш біль. Спасибі вам за Героя, за його подвиг, за його внесок у нашу Перемогу. Це тяжка й непоправна втрата для всієї громади. Ім’я Романа назавжди буде вписане в історію нашого міста».Поховали Захисника на Алеї Героїв міського кладовища.
Вічна пам’ять і шана Герою.
