Навіки в строю: Ковель попрощався із Захисником Василем Сорокою
Ковельська громада у скорботі провела в останню путь свого Героя — Василя Сороку. У дні, коли в його родині мали б радіти народженню третьої донечки, Захисник повернувся додому «на щиті». Сотні мешканців прийшли віддати йому шану, розділивши біль втрати з родиною. Провести воїна прийшли і чоловіки — прощалися з людиною, яку знали як щиру, добру та відповідальну.
Василь Сорока народився 27 лютого 1988 року в Ковелі. Навчався у загальноосвітній школі №3, згодом — у Вербській школі. Професію електромеханіка залізничного транспорту здобув у Київському електромеханічному технікумі.
Після повернення до рідного міста працював у ТОВ «Волинь-кальвіс», пізніше — електриком у локомотивному депо. П’ять років тому працевлаштувався в МПП «Пролісок» у селі Городилець, де займався обслуговуванням електрообладнання сільськогосподарських підприємств у різних регіонах України, залишаючись відданим своїй справі.
Навесні 2012 року Василь познайомився зі своєю майбутньою дружиною Катериною, а вже за рік вони створили сім’ю. У подружжя народилися дві доньки — Анна та Вікторія.
Василь був турботливим і уважним батьком. Увесь вільний час намагався присвячувати дітям: допомагав у навчанні, підтримував їхні заняття спортом і музикою, щиро радів досягненням. Родина любила активний відпочинок, спільні прогулянки, велосипедні поїздки та спокійні вечори разом.
Він дбав про добробут сім’ї та власноруч створював затишок у домі. Разом із батьками збудував оселю, сам змонтував систему опалення, виготовив дитячі ліжечка. Умів ремонтувати автомобілі, мав навички токаря й зварювальника — для нього не існувало роботи, з якою він не впорався б.
21 листопада 2022 року Василя мобілізували до лав Збройних сил України. Службу він розпочав у Ковелі у відділенні радіорозвідки, згодом виконував бойові завдання на сході держави. Навіть перебуваючи поблизу Лимана, у зоні активних бойових дій, намагався не тривожити рідних і не розповідав про небезпеку.
На фронті зарекомендував себе як надійний і відповідальний побратим: допомагав ремонтувати техніку, підтримував товаришів по службі. Після Перемоги мріяв відкрити власну станцію технічного обслуговування.
У травні 2025 року Василя перевели до 14-ї окремої механізованої бригади. Після проходження підготовки оператора безпілотних авіаційних комплексів його направили безпосередньо на лінію бойового зіткнення.
Під час евакуації пораненого побратима автомобіль, у якому перебували Василь та командир, потрапив під ворожий обстріл. Влучання було прямим — обидва військовослужбовці загинули на місці.
Старший солдат, майстер 1-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів роти БпАК 1-го механізованого батальйону військової частини А1008 Василь Сорока загинув 12 серпня 2025 року поблизу населеного пункту Куп’янськ-Вузловий Куп’янського району Харківської області.
Дорога Героя додому тривала понад чотири місяці. Рідні чекали зовсім іншої зустрічі. Цей грудень мав бути для них радісним — у передчутті Різдва та народження третьої донечки. Про майбутнє батьківство Василь дізнався незадовго до загибелі й дуже чекав цієї миті, але так і не встиг взяти дитину на руки.
Від імені ковельчан він висловив співчуття дружині Катерині, донькам Анні та Вікторії, матері Галині Максимівні, батькові Петру Архиповичу, сестрам Марії та Ірині, а також усім рідним і близьким полеглого Захисника.
Після панахиди на площі Героїв Майдану траурна процесія вирушила до села Білин, де мешкають батьки загиблого. У церкві Різдва Пресвятої Богородиці Героя відспівали та поховали на місцевому кладовищі.
Василю Сороці назавжди залишиться 37 років.
Навіки в строю.
Вічна пам’ять і слава Герою.
Василь Сорока народився 27 лютого 1988 року в Ковелі. Навчався у загальноосвітній школі №3, згодом — у Вербській школі. Професію електромеханіка залізничного транспорту здобув у Київському електромеханічному технікумі.
Після повернення до рідного міста працював у ТОВ «Волинь-кальвіс», пізніше — електриком у локомотивному депо. П’ять років тому працевлаштувався в МПП «Пролісок» у селі Городилець, де займався обслуговуванням електрообладнання сільськогосподарських підприємств у різних регіонах України, залишаючись відданим своїй справі.
Навесні 2012 року Василь познайомився зі своєю майбутньою дружиною Катериною, а вже за рік вони створили сім’ю. У подружжя народилися дві доньки — Анна та Вікторія.
Василь був турботливим і уважним батьком. Увесь вільний час намагався присвячувати дітям: допомагав у навчанні, підтримував їхні заняття спортом і музикою, щиро радів досягненням. Родина любила активний відпочинок, спільні прогулянки, велосипедні поїздки та спокійні вечори разом.
Він дбав про добробут сім’ї та власноруч створював затишок у домі. Разом із батьками збудував оселю, сам змонтував систему опалення, виготовив дитячі ліжечка. Умів ремонтувати автомобілі, мав навички токаря й зварювальника — для нього не існувало роботи, з якою він не впорався б.
21 листопада 2022 року Василя мобілізували до лав Збройних сил України. Службу він розпочав у Ковелі у відділенні радіорозвідки, згодом виконував бойові завдання на сході держави. Навіть перебуваючи поблизу Лимана, у зоні активних бойових дій, намагався не тривожити рідних і не розповідав про небезпеку.
На фронті зарекомендував себе як надійний і відповідальний побратим: допомагав ремонтувати техніку, підтримував товаришів по службі. Після Перемоги мріяв відкрити власну станцію технічного обслуговування.
У травні 2025 року Василя перевели до 14-ї окремої механізованої бригади. Після проходження підготовки оператора безпілотних авіаційних комплексів його направили безпосередньо на лінію бойового зіткнення.
Під час евакуації пораненого побратима автомобіль, у якому перебували Василь та командир, потрапив під ворожий обстріл. Влучання було прямим — обидва військовослужбовці загинули на місці.
Старший солдат, майстер 1-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів роти БпАК 1-го механізованого батальйону військової частини А1008 Василь Сорока загинув 12 серпня 2025 року поблизу населеного пункту Куп’янськ-Вузловий Куп’янського району Харківської області.
Дорога Героя додому тривала понад чотири місяці. Рідні чекали зовсім іншої зустрічі. Цей грудень мав бути для них радісним — у передчутті Різдва та народження третьої донечки. Про майбутнє батьківство Василь дізнався незадовго до загибелі й дуже чекав цієї миті, але так і не встиг взяти дитину на руки.
«Щастя ще однієї української родини зруйнувала ця жорстока війна, яка продовжує вести свій безжальний рахунок, забираючи життя найкращих. Низький уклін тобі, воїне, за захист. Ім’я Василя Сороки назавжди залишиться в історії нашої громади», — сказав міський голова Ігор Чайка.
Від імені ковельчан він висловив співчуття дружині Катерині, донькам Анні та Вікторії, матері Галині Максимівні, батькові Петру Архиповичу, сестрам Марії та Ірині, а також усім рідним і близьким полеглого Захисника.
Після панахиди на площі Героїв Майдану траурна процесія вирушила до села Білин, де мешкають батьки загиблого. У церкві Різдва Пресвятої Богородиці Героя відспівали та поховали на місцевому кладовищі.
Василю Сороці назавжди залишиться 37 років.
Навіки в строю.
Вічна пам’ять і слава Герою.
