У Ковелі попрощалися з Героєм Ярославом Лукашуком
Сьогодні у Ковелі відбулося прощання з військовослужбовцем Ярославом Мефодійовичем Лукашуком, який загинув, захищаючи Україну та її незалежність.
Ярослав народився 29 жовтня 1982 року в Ковелі. Навчався у ЗОШ №12, згодом вступив до Волинського державного університету імені Лесі Українки на факультет фізичної культури і спорту.
Рідні згадують його як добру, щиру та працьовиту людину. Він захоплювався риболовлею, любив готувати. Під час навчання в університеті зустрів дівчину, з якою планував створити сім’ю, однак вона трагічно загинула. Після двох із половиною років навчання Ярослав залишив університет і у 20-річному віці поїхав працювати за кордон.
Повернувшись до Ковеля, працював у приватній меблевій фірмі, у Ковельській філії Волинського облавтодору та в Ковельському АТП. Він мріяв про власну родину, однак не встиг її створити. Усю свою турботу й любов дарував племінникам, радів їхнім досягненням та підтримував їх.
20 травня 2024 року Ярослава мобілізували. Усвідомлюючи складність служби та небезпеку передової, він прийняв рішення стати на захист України та рідного дому. Після проходження навчання на полігоні у Старичах на Львівщині його направили на один із найгарячіших напрямків фронту. Перший бойовий вихід став для нього останнім.
30 червня 2024 року навідник 3-го аеромобільного відділення аеромобільного батальйону військової частини А0224, солдат Ярослав Лукашук загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Парасковіївка Покровського району Донецької області.
Його повернення додому тривало майже двадцять місяців. Рідні до останнього сподівалися на добру звістку, проте дива не сталося.
Класний керівник Надія Бублій згадує Ярослава як відповідального та щирого учня, який завжди підтримував однокласників: “У ньому завжди відчувалась сила духу і сила переконань. Я досі пам’ятаю його усмішку, погляд, характер — щирий, відкритий, справедливий. “Наш Чібор” — так його називали друзі за веселу вдачу. І коли прийшов час захищати Батьківщину — він не оступився. Його вибір — це вибір справжнього чоловіка та патріота”.
Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища.
Вічна пам’ять і шана.
Ярослав народився 29 жовтня 1982 року в Ковелі. Навчався у ЗОШ №12, згодом вступив до Волинського державного університету імені Лесі Українки на факультет фізичної культури і спорту.
Рідні згадують його як добру, щиру та працьовиту людину. Він захоплювався риболовлею, любив готувати. Під час навчання в університеті зустрів дівчину, з якою планував створити сім’ю, однак вона трагічно загинула. Після двох із половиною років навчання Ярослав залишив університет і у 20-річному віці поїхав працювати за кордон.
Повернувшись до Ковеля, працював у приватній меблевій фірмі, у Ковельській філії Волинського облавтодору та в Ковельському АТП. Він мріяв про власну родину, однак не встиг її створити. Усю свою турботу й любов дарував племінникам, радів їхнім досягненням та підтримував їх.
20 травня 2024 року Ярослава мобілізували. Усвідомлюючи складність служби та небезпеку передової, він прийняв рішення стати на захист України та рідного дому. Після проходження навчання на полігоні у Старичах на Львівщині його направили на один із найгарячіших напрямків фронту. Перший бойовий вихід став для нього останнім.
30 червня 2024 року навідник 3-го аеромобільного відділення аеромобільного батальйону військової частини А0224, солдат Ярослав Лукашук загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Парасковіївка Покровського району Донецької області.
Його повернення додому тривало майже двадцять місяців. Рідні до останнього сподівалися на добру звістку, проте дива не сталося.
“Наша громада втратила ще одного Героя, мужнього захисника, який до останнього подиху залишився відданим військовій присязі. Висловлюю щирі співчуття мамі Ніні Іванівні, батькові Мефодію Миколайовичу, братам Володимиру та Сергію з родинами, усім рідним та знайомим, тим, хто знав, любив та поважав Ярослава”, – сказав міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди.
Класний керівник Надія Бублій згадує Ярослава як відповідального та щирого учня, який завжди підтримував однокласників: “У ньому завжди відчувалась сила духу і сила переконань. Я досі пам’ятаю його усмішку, погляд, характер — щирий, відкритий, справедливий. “Наш Чібор” — так його називали друзі за веселу вдачу. І коли прийшов час захищати Батьківщину — він не оступився. Його вибір — це вибір справжнього чоловіка та патріота”.
Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища.
Вічна пам’ять і шана.
