У Ковелі попрощалися із загиблим захисником Вячеславом Куцем
У Ковелі відбулася церемонія прощання із військовослужбовцем Вячеславом Куцем, який загинув під час виконання бойового завдання. Мешканці громади прийшли віддати останню шану захиснику, який став на оборону України.
Вячеслав Іванович Куць народився у Ковелі. Навчався у ЗОШ №10, а згодом здобув професію водія-тракториста у Луківському професійному училищі.
З юних років захоплювався вільною боротьбою, любив риболовлю та відпочинок на природі. Близькі згадують його як спокійну та врівноважену людину, яка цінувала дружбу й родинні стосунки. Після смерті батька саме він став підтримкою для мами та молодшої сестри Наталії.
Свого часу Вячеслав проходив строкову службу в артилерійських військах. Після армії працював у будівельній сфері — як в Україні, так і за кордоном, зокрема у Польщі.
До захисту країни він долучився ще у 2014 році. Тоді добровільно став на оборону України, а у 2015-му повернувся додому. Чоловік мріяв про власну сім’ю. Найбільшою радістю для нього була донька Ірина, якій нині 11 років. Як батько, він намагався проводити з нею якомога більше часу, даруючи увагу й турботу.
Із початком повномасштабного вторгнення Вячеслав пережив складний період у родині — на його руках помирала мама. Після її смерті він знову добровільно вирішив повернутися до війська.
З вересня 2022 року служив в артилерійському підрозділі 1-го окремого штурмового батальйону. Виконував бойові завдання на складних напрямках. Під час розмов із рідними зазвичай підбадьорював їх словами: «Все добре, їду на завдання» або жартував: «Їду на роботу».
Минулого літа військовий мав коротку відпустку. Тоді відвідав бабусю в селі, працював на дачі, яку придбав уже під час війни. Робив ремонт у садовому будинку та планував мирне життя. Хотів облаштувати там місце для своїх домашніх улюбленців — двох мисливських собак.
Після відпустки він знову повернувся на фронт. Згодом опинився на Запорізькому напрямку. Восени 2025 року разом із побратимами потрапив в оточення, з якого їм вдалося вийти.
9 березня 2026 року, перед черговим бойовим завданням, Вячеслав надіслав вітання племінниці Яні з нагоди її 17-річчя та пообіцяв привезти подарунок під час майбутньої відпустки. Того ж дня його життя обірвалося.
Навідник 1-го артилерійського взводу артилерійського дивізіону військової частини А4848, молодший сержант Вячеслав Куць загинув 9 березня 2026 року поблизу населеного пункту Піщане Синельниківського району Дніпропетровської області. Йому було 41 рік.
Вячеслав Іванович Куць народився у Ковелі. Навчався у ЗОШ №10, а згодом здобув професію водія-тракториста у Луківському професійному училищі.
З юних років захоплювався вільною боротьбою, любив риболовлю та відпочинок на природі. Близькі згадують його як спокійну та врівноважену людину, яка цінувала дружбу й родинні стосунки. Після смерті батька саме він став підтримкою для мами та молодшої сестри Наталії.
Свого часу Вячеслав проходив строкову службу в артилерійських військах. Після армії працював у будівельній сфері — як в Україні, так і за кордоном, зокрема у Польщі.
До захисту країни він долучився ще у 2014 році. Тоді добровільно став на оборону України, а у 2015-му повернувся додому. Чоловік мріяв про власну сім’ю. Найбільшою радістю для нього була донька Ірина, якій нині 11 років. Як батько, він намагався проводити з нею якомога більше часу, даруючи увагу й турботу.
Із початком повномасштабного вторгнення Вячеслав пережив складний період у родині — на його руках помирала мама. Після її смерті він знову добровільно вирішив повернутися до війська.
З вересня 2022 року служив в артилерійському підрозділі 1-го окремого штурмового батальйону. Виконував бойові завдання на складних напрямках. Під час розмов із рідними зазвичай підбадьорював їх словами: «Все добре, їду на завдання» або жартував: «Їду на роботу».
Минулого літа військовий мав коротку відпустку. Тоді відвідав бабусю в селі, працював на дачі, яку придбав уже під час війни. Робив ремонт у садовому будинку та планував мирне життя. Хотів облаштувати там місце для своїх домашніх улюбленців — двох мисливських собак.
Після відпустки він знову повернувся на фронт. Згодом опинився на Запорізькому напрямку. Восени 2025 року разом із побратимами потрапив в оточення, з якого їм вдалося вийти.
9 березня 2026 року, перед черговим бойовим завданням, Вячеслав надіслав вітання племінниці Яні з нагоди її 17-річчя та пообіцяв привезти подарунок під час майбутньої відпустки. Того ж дня його життя обірвалося.
Навідник 1-го артилерійського взводу артилерійського дивізіону військової частини А4848, молодший сержант Вячеслав Куць загинув 9 березня 2026 року поблизу населеного пункту Піщане Синельниківського району Дніпропетровської області. Йому було 41 рік.
«Висловлюю щирі співчуття родині загиблого — сестрі Наталії, доньці Ірині, бабусі Лідії Антонівні, тітці Валентині, двоюрідному брату Анатолію та всім, хто знав і любив нашого воїна. Його загибель — це ще одне нагадування нам, якою дорогою ціною дається свобода і незалежність нашої держави. Вічна пам’ять і шана Вячеславу Куцю», — сказав міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди.Вячеслава Куця поховали на Алеї Героїв міського кладовища у Ковелі.
