У Ковелі попрощалися з Героєм Валерієм Антонюком
Ковельська громада попрощалася із військовослужбовцем Валерієм Антонюком — захисником України, який понад півтора року вважався зниклим безвісти.
Рідні та близькі згадують Валерія як добру, щиру, товариську та життєрадісну людину, яка завжди була готова підтримати.
Валерій Антонюк народився 17 січня 1974 року у Ковелі. Після навчання у школі №1 здобув професію слюсаря-ремонтника у ПТУ №7, а згодом продовжив навчання у Здолбунівському ПТУ №2. Після проходження строкової служби понад 20 років працював старшим черговим стрілочного поста в локомотивному депо Ковеля.
Він виріс у родині, де панували любов і взаємна повага. Після смерті батька Валерій став опорою для матері Галини Яківни, про яку постійно дбав і підтримував. Також підтримував добрі стосунки з колишньою дружиною Анжелою.
4 липня 2024 року Валерія мобілізували до лав Збройних сил України. Після проходження навчання на Закарпатті та в Польщі він служив у 157-й окремій механізованій бригаді.
3 жовтня 2024 року він востаннє поспілкувався з матір’ю, повідомивши про майбутнє бойове завдання. «Мамо, я Вас дуже-дуже люблю», — сказав він під час цієї розмови.
Життя солдата, оператора 6-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону військової частини А5006 обірвалося 5 жовтня 2024 року в районі населеного пункту Очеретине Покровського району Донецької області. Йому було 50 років.
Понад рік Валерій Антонюк вважався зниклим безвісти. Його загибель підтвердили лише нещодавно за результатами ДНК-експертизи.
Під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка висловив співчуття рідним і близьким загиблого.
Поховали Валерія Антонюка на Алеї Героїв міського кладовища.
Вічна пам’ять та слава Герою!
Рідні та близькі згадують Валерія як добру, щиру, товариську та життєрадісну людину, яка завжди була готова підтримати.
Валерій Антонюк народився 17 січня 1974 року у Ковелі. Після навчання у школі №1 здобув професію слюсаря-ремонтника у ПТУ №7, а згодом продовжив навчання у Здолбунівському ПТУ №2. Після проходження строкової служби понад 20 років працював старшим черговим стрілочного поста в локомотивному депо Ковеля.
Він виріс у родині, де панували любов і взаємна повага. Після смерті батька Валерій став опорою для матері Галини Яківни, про яку постійно дбав і підтримував. Також підтримував добрі стосунки з колишньою дружиною Анжелою.
4 липня 2024 року Валерія мобілізували до лав Збройних сил України. Після проходження навчання на Закарпатті та в Польщі він служив у 157-й окремій механізованій бригаді.
3 жовтня 2024 року він востаннє поспілкувався з матір’ю, повідомивши про майбутнє бойове завдання. «Мамо, я Вас дуже-дуже люблю», — сказав він під час цієї розмови.
Життя солдата, оператора 6-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону військової частини А5006 обірвалося 5 жовтня 2024 року в районі населеного пункту Очеретине Покровського району Донецької області. Йому було 50 років.
Понад рік Валерій Антонюк вважався зниклим безвісти. Його загибель підтвердили лише нещодавно за результатами ДНК-експертизи.
Під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка висловив співчуття рідним і близьким загиблого.
— Жодні слова не здатні зменшити біль такої втрати, але сьогодні ми всією громадою схиляємо голови перед пам’яттю людини, яка віддала життя заради України та кожного з нас. Галино Яківно, Валерій був Вашою підтримкою, Вашою надією. Тепер він став Вашим ангелом-охоронцем. Дякуємо Вам за сина, а йому — за захист.
Поховали Валерія Антонюка на Алеї Героїв міського кладовища.
Вічна пам’ять та слава Герою!
