У Ковелі попрощалися з військовим і волонтером Володимиром Карпуком
У Ковелі відбулося прощання із військовим, волонтером та учасником АТО Володимиром Карпуком. Провести його в останню дорогу зібралися рідні, друзі, побратими та мешканці громади.
Володимир Карпук народився 17 грудня 1975 року. Майже все його життя було пов’язане з Ковелем: він навчався у школі №11, згодом вступив до Шацького лісового технікуму, пройшов строкову службу та повернувся до рідного міста. Працював у КП «Добробут», «Ковельтепло», на залізниці та в приватних підприємствах.
У 2014 році, після початку війни росії проти України, він підписав контракт і став на захист держави. Півтора року служив у розвідці, керував шістьма бійцями та був відзначений пам’ятною медаллю військової розвідки.
Після повернення з фронту наслідки війни позначилися на його здоров’ї. Володимир важко пережив втрату побратима і тривалий час відновлював внутрішню рівновагу. Вільний час проводив на природі — любив мисливство і риболовлю, часто бував на озері Святому разом із мамою та друзями.
З початком повномасштабного вторгнення він приєднався до добровольчого формування територіальної громади, патрулював місто. У цей період у його житті з’явилася Наталя — вони стали близькими людьми та жили як родина.
Володимир також активно займався волонтерством. Разом із волонтером із Великої Британії Девідом Гастоном неодноразово їздив на схід України, доставляв допомогу військовим і цивільним. Однією з найважчих для нього стала поїздка, під час якої він привіз на Волинь тіла трьох загиблих військових.
У лютому 2026 року його мобілізували. Через стан здоров’я він служив у п’ятому відділі Ковельського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у Старій Вижівці.
10 квітня під час виконання службових обов’язків у нього різко погіршився стан здоров’я — стався гіпертонічний криз, після чого він впав у кому. Медики боролися за його життя, однак 1 травня 2026 року після перенесеного інсульту Володимир Карпук помер. Йому було 50 років.
Під час прощання теплі слова про загиблого сказав його друг і волонтер Девід Гастон, який приїхав із Великої Британії. Він згадав спільні поїздки на схід та підкреслив, що Володимир завжди підтримував і допомагав, навіть у найнебезпечніших умовах.
Володимир Карпук народився 17 грудня 1975 року. Майже все його життя було пов’язане з Ковелем: він навчався у школі №11, згодом вступив до Шацького лісового технікуму, пройшов строкову службу та повернувся до рідного міста. Працював у КП «Добробут», «Ковельтепло», на залізниці та в приватних підприємствах.
У 2014 році, після початку війни росії проти України, він підписав контракт і став на захист держави. Півтора року служив у розвідці, керував шістьма бійцями та був відзначений пам’ятною медаллю військової розвідки.
Після повернення з фронту наслідки війни позначилися на його здоров’ї. Володимир важко пережив втрату побратима і тривалий час відновлював внутрішню рівновагу. Вільний час проводив на природі — любив мисливство і риболовлю, часто бував на озері Святому разом із мамою та друзями.
З початком повномасштабного вторгнення він приєднався до добровольчого формування територіальної громади, патрулював місто. У цей період у його житті з’явилася Наталя — вони стали близькими людьми та жили як родина.
Володимир також активно займався волонтерством. Разом із волонтером із Великої Британії Девідом Гастоном неодноразово їздив на схід України, доставляв допомогу військовим і цивільним. Однією з найважчих для нього стала поїздка, під час якої він привіз на Волинь тіла трьох загиблих військових.
У лютому 2026 року його мобілізували. Через стан здоров’я він служив у п’ятому відділі Ковельського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у Старій Вижівці.
10 квітня під час виконання службових обов’язків у нього різко погіршився стан здоров’я — стався гіпертонічний криз, після чого він впав у кому. Медики боролися за його життя, однак 1 травня 2026 року після перенесеного інсульту Володимир Карпук помер. Йому було 50 років.
Під час прощання теплі слова про загиблого сказав його друг і волонтер Девід Гастон, який приїхав із Великої Британії. Він згадав спільні поїздки на схід та підкреслив, що Володимир завжди підтримував і допомагав, навіть у найнебезпечніших умовах.
«Вова називав мене «мій англійський брат». Це найбільший комплімент, який я колись чув. У британській армії ми говоримо: солдат ніколи не загинув, поки його ім’я пам’ятають. Скільки мені доведеться жити, я завжди згадуватиму його ім’я, тому що він був справжнім і відданим другом», — зазначив він.Поховали Володимира Карпука на Алеї Героїв міського кладовища. У громаді висловили співчуття рідним і близьким захисника.
