У Ковелі попрощалися із 27-річним старшим лейтенантом Артемом Кузьмичуком
У Ковелі відбулося прощання зі старшим лейтенантом Артемом Кузьмичуком, який помер 7 червня внаслідок важких поранень, отриманих під час виконання бойового завдання. Захисникові України було 27 років.
Під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка згадав Артема не лише як військовослужбовця, а й як людину, яка вирізнялася добротою, щирістю та наполегливістю.
Артем Кузьмичук народився 30 січня 1999 року в Ковелі. Навчався у загальноосвітній школі №1, де проявив здібності до математики, а згодом — до фізики та інформатики. Брав участь у конкурсах та олімпіадах, здобуваючи призові місця. Рідні та друзі пам’ятають його як добру й відкриту людину, сповнену планів на майбутнє.
Важливий вплив на формування його світогляду мала участь у літньому патріотичному таборі «Волинська Січ», де молодь виховували в дусі любові до України, взаємопідтримки та братерства.
Прагнучи стати програмістом, Артем вступив до Національного авіаційного університету в Києві. Там він також закінчив військову кафедру, отримавши звання молодшого лейтенанта. Після завершення навчання працював у Національній службі здоров’я України.
Із початком повномасштабного вторгнення Артем хотів добровільно стати на захист держави, однак за порадою рідних відклав це рішення до досягнення 25-річного віку. Водночас його професійні знання та досвід у сфері інформаційних технологій були важливими для країни й у тилу.
У той час він проживав у Києві та став свідком російських ракетних атак. Під час одного з обстрілів вибух стався неподалік від нього, але вчасне рішення впасти на землю врятувало йому життя.
Улітку 2024 року Артема мобілізували до лав Збройних Сил України. Він розпочав службу у складі 141-ї окремої механізованої бригади, де застосовував свої знання у сфері програмування та сучасних технологій.
За час служби військовий зарекомендував себе відповідальним і професійним офіцером. Він отримав звання лейтенанта, а згодом — старшого лейтенанта, виконував бойові завдання на Запорізькому та Донецькому напрямках.
У травні цього року після реформування підрозділу Артема перевели до 98-го окремого протитанкового батальйону військової частини А5216. Там він обіймав посаду начальника групи зв’язку та кібербезпеки штабу.
Найближчою людиною для Захисника була його мама. Навіть перебуваючи на фронті, він знаходив час для тривалих телефонних розмов, підтримував її та ділився планами на майбутнє. Особливо чекав на другу половину травня, коли мав отримати відпустку та поїхати до улюбленого Києва.
У ніч із 20 на 21 травня під час виконання бойового завдання автомобіль, у якому перебували четверо військовослужбовців, потрапив під ворожий обстріл. Усі отримали поранення, а найважчих травм зазнав саме Артем.
Після цього він проходив лікування у Запорізькому військовому госпіталі, лікарні імені Мечникова в Дніпрі та Головному клінічному військовому госпіталі в Києві. Медики боролися за його життя, рідні не втрачали надії, однак 7 червня серце військового зупинилося.
У жалобі за Артемом Кузьмичуком залишилися мама Світлана Володимирівна, батько Василь Степанович, брат Максим, дідусь Володимир Варфоломійович, рідні, друзі та побратими.
Старшого лейтенанта Артема Кузьмичука поховали на Алеї Героїв міського кладовища.
Під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка згадав Артема не лише як військовослужбовця, а й як людину, яка вирізнялася добротою, щирістю та наполегливістю.
Артем Кузьмичук народився 30 січня 1999 року в Ковелі. Навчався у загальноосвітній школі №1, де проявив здібності до математики, а згодом — до фізики та інформатики. Брав участь у конкурсах та олімпіадах, здобуваючи призові місця. Рідні та друзі пам’ятають його як добру й відкриту людину, сповнену планів на майбутнє.
Важливий вплив на формування його світогляду мала участь у літньому патріотичному таборі «Волинська Січ», де молодь виховували в дусі любові до України, взаємопідтримки та братерства.
Прагнучи стати програмістом, Артем вступив до Національного авіаційного університету в Києві. Там він також закінчив військову кафедру, отримавши звання молодшого лейтенанта. Після завершення навчання працював у Національній службі здоров’я України.
Із початком повномасштабного вторгнення Артем хотів добровільно стати на захист держави, однак за порадою рідних відклав це рішення до досягнення 25-річного віку. Водночас його професійні знання та досвід у сфері інформаційних технологій були важливими для країни й у тилу.
У той час він проживав у Києві та став свідком російських ракетних атак. Під час одного з обстрілів вибух стався неподалік від нього, але вчасне рішення впасти на землю врятувало йому життя.
Улітку 2024 року Артема мобілізували до лав Збройних Сил України. Він розпочав службу у складі 141-ї окремої механізованої бригади, де застосовував свої знання у сфері програмування та сучасних технологій.
За час служби військовий зарекомендував себе відповідальним і професійним офіцером. Він отримав звання лейтенанта, а згодом — старшого лейтенанта, виконував бойові завдання на Запорізькому та Донецькому напрямках.
У травні цього року після реформування підрозділу Артема перевели до 98-го окремого протитанкового батальйону військової частини А5216. Там він обіймав посаду начальника групи зв’язку та кібербезпеки штабу.
Найближчою людиною для Захисника була його мама. Навіть перебуваючи на фронті, він знаходив час для тривалих телефонних розмов, підтримував її та ділився планами на майбутнє. Особливо чекав на другу половину травня, коли мав отримати відпустку та поїхати до улюбленого Києва.
У ніч із 20 на 21 травня під час виконання бойового завдання автомобіль, у якому перебували четверо військовослужбовців, потрапив під ворожий обстріл. Усі отримали поранення, а найважчих травм зазнав саме Артем.
Після цього він проходив лікування у Запорізькому військовому госпіталі, лікарні імені Мечникова в Дніпрі та Головному клінічному військовому госпіталі в Києві. Медики боролися за його життя, рідні не втрачали надії, однак 7 червня серце військового зупинилося.
У жалобі за Артемом Кузьмичуком залишилися мама Світлана Володимирівна, батько Василь Степанович, брат Максим, дідусь Володимир Варфоломійович, рідні, друзі та побратими.
Старшого лейтенанта Артема Кузьмичука поховали на Алеї Героїв міського кладовища.
