Ковель попрощався із захисником Олександром Шевченком, який знайшов тут свій дім
Ковельська громада попрощалася із військовослужбовцем Олександром Шевченком, який віддав життя, захищаючи Україну. Для нього Ковель став справжнім домом, про який він мріяв із дитинства.
Під час громадянської панахиди про життєвий шлях воїна розповів перший заступник міського голови Тарас Яковлев.
Олександр Шевченко народився 22 вересня 1990 року в місті Єнакієве Донецької області у багатодітній родині. У п’ятирічному віці залишився без батьків і виховувався у сиротинці. Після закінчення школи здобув фах у професійно-технічному училищі, готуючись до роботи у вугільній промисловості Донбасу. Однак після проходження практики на шахті вирішив змінити своє життя.
Згодом він переїхав до столиці, де працював вантажником в одному з монастирів на Київщині. Саме там у 2013 році познайомився з ковельчанкою Вікторією, яка приїхала на роботу та мріяла стати кондитером. Через рік молоді люди одружилися.
Подружжя багато подорожувало країнами Європи, будувало плани на майбутнє та мріяло про власний дім. У 2021 році вони повернулися в Україну та оселилися у Ковелі.
У 2022 році в сім’ї народився син Миколка. Ім’я хлопчику обрав батько. Для Олександра, який виріс без батьківської турботи, родина була найбільшою цінністю. Він прагнув подарувати своїм близьким любов, підтримку та затишок.
Рідні згадують його як турботливого чоловіка, люблячого батька та надійну опору сім’ї. Після роботи він поспішав додому, допомагав у всіх справах і разом із дружиною облаштовував власне житло.
Після початку повномасштабної війни Олександр став на захист України та своєї родини. 19 липня 2024 року його мобілізували до лав Збройних сил України. Після проходження підготовки він служив у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади та був направлений на Донеччину — землю, де народився.
Востаннє з дружиною він спілкувався телефоном 2 вересня 2024 року. Тоді повідомив, що вирушає на своє перше бойове завдання. На жаль, воно стало останнім.
Із 9 вересня 2024 року військовий не виходив на зв’язок. Понад 20 місяців рідні сподівалися на його повернення, однак проведена ДНК-експертиза підтвердила загибель захисника.
Життя навідника 3-го штурмового відділення 1-го десантно-штурмового батальйону військової частини А0224, солдата Олександра Шевченка, обірвалося 9 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Костянтинівка Покровського району Донецької області.
У скорботі за загиблим воїном залишилися дружина Вікторія, син Миколка, сестри Крістіна та Оксана, батьки дружини Марія Володимирівна та Володимир Миколайович, рідні, друзі та всі, хто знав Олександра.
Поховали захисника на Алеї Героїв міського кладовища Ковеля.
Під час громадянської панахиди про життєвий шлях воїна розповів перший заступник міського голови Тарас Яковлев.
Олександр Шевченко народився 22 вересня 1990 року в місті Єнакієве Донецької області у багатодітній родині. У п’ятирічному віці залишився без батьків і виховувався у сиротинці. Після закінчення школи здобув фах у професійно-технічному училищі, готуючись до роботи у вугільній промисловості Донбасу. Однак після проходження практики на шахті вирішив змінити своє життя.
Згодом він переїхав до столиці, де працював вантажником в одному з монастирів на Київщині. Саме там у 2013 році познайомився з ковельчанкою Вікторією, яка приїхала на роботу та мріяла стати кондитером. Через рік молоді люди одружилися.
Подружжя багато подорожувало країнами Європи, будувало плани на майбутнє та мріяло про власний дім. У 2021 році вони повернулися в Україну та оселилися у Ковелі.
У 2022 році в сім’ї народився син Миколка. Ім’я хлопчику обрав батько. Для Олександра, який виріс без батьківської турботи, родина була найбільшою цінністю. Він прагнув подарувати своїм близьким любов, підтримку та затишок.
Рідні згадують його як турботливого чоловіка, люблячого батька та надійну опору сім’ї. Після роботи він поспішав додому, допомагав у всіх справах і разом із дружиною облаштовував власне житло.
Після початку повномасштабної війни Олександр став на захист України та своєї родини. 19 липня 2024 року його мобілізували до лав Збройних сил України. Після проходження підготовки він служив у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади та був направлений на Донеччину — землю, де народився.
Востаннє з дружиною він спілкувався телефоном 2 вересня 2024 року. Тоді повідомив, що вирушає на своє перше бойове завдання. На жаль, воно стало останнім.
Із 9 вересня 2024 року військовий не виходив на зв’язок. Понад 20 місяців рідні сподівалися на його повернення, однак проведена ДНК-експертиза підтвердила загибель захисника.
Життя навідника 3-го штурмового відділення 1-го десантно-штурмового батальйону військової частини А0224, солдата Олександра Шевченка, обірвалося 9 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Костянтинівка Покровського району Донецької області.
У скорботі за загиблим воїном залишилися дружина Вікторія, син Миколка, сестри Крістіна та Оксана, батьки дружини Марія Володимирівна та Володимир Миколайович, рідні, друзі та всі, хто знав Олександра.
Поховали захисника на Алеї Героїв міського кладовища Ковеля.
