Ковельчани провели в останню земну дорогу Захисника Руслана Нечипорука
У Ковелі провели в останню земну дорогу Захисника України Руслана Нечипорука. Прощання із воїном відбулося у соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці.
Під час церемонії секретар Ковельської міської ради Оксана Багнова розповіла про життєвий та військовий шлях Руслана, який у перший рік повномасштабної війни став на захист України.
Руслан Нечипорук народився у Ковелі 15 липня 1978 року. Навчався у школі №5, а згодом у Луцьку здобув фах будівельника. Саме будівництво стало справою його життя. Рідні згадують Руслана як працьовитого та господарського чоловіка із золотими руками, який усе робив на совість.
Важливе місце у його житті посідала родина. У 2003 році Руслан одружився з Мирославою, став люблячим чоловіком і справжнім батьком для її доньки Олени. Того ж року у подружжя народився син Денис.
Руслан був турботливим та уважним до близьких, любив готувати для родини, працювати по господарству та робити дружині приємні несподіванки. Для дітей він був надійною опорою та мудрим порадником.
5 травня 2022 року Руслана мобілізували до лав Збройних сил України. Спочатку він служив у тиловій частині. Там, окрім виконання військових обов’язків, допомагав облаштовувати та ремонтувати приміщення для побратимів, використовуючи свої професійні навички будівельника.
У січні 2025 року Руслана перевели до 35-ї окремої бригади морської піхоти. Після проходження навчання він вирушив на передову у Волноваський район Донецької області, де служив гранатометником десантно-штурмового відділення.
У цивільному житті Руслан був тихим, скромним і небагатослівним. На війні він став рішучим та цілеспрямованим бійцем, на якого могли покластися його побратими.
Перед першим і водночас останнім бойовим виходом Руслан відчував особливу тривогу. Це рідні зрозуміли під час телефонної розмови — у його голосі звучало хвилювання. На згадку дружині залишилося останнє фото, яке він встиг надіслати того дня.
22 березня 2025 року Руслан вирушив на бойове завдання. Наступного дня, 23 березня, матрос, гранатометник десантно-штурмової роти батальйону морської піхоти військової частини А0216 Руслан Володимирович Нечипорук загинув поблизу населеного пункту Андріївка Волноваського району Донецької області.
Через неможливість евакуювати тіло воїна з поля бою його рідним довелося чекати 16 місяців, перш ніж Захисник зміг повернутися додому.
У Руслана залишилися дружина Мирослава, син Денис, донька Олена, брати Святослав та Артем, сестра Людмила, рідні, друзі та побратими.
Війна забрала у родини плани на майбутнє — облаштувати придбаний будинок, більше часу проводити разом і просто жити своїм життям. Однак пам’ять про Руслана залишиться з його рідними, друзями та побратимами.
Оксана Багнова від імені всієї громади висловила співчуття родині та близьким загиблого Захисника.
Руслана Нечипорука поховали на Алеї Героїв міського кладовища.
Світла та вічна пам’ять воїну.
Під час церемонії секретар Ковельської міської ради Оксана Багнова розповіла про життєвий та військовий шлях Руслана, який у перший рік повномасштабної війни став на захист України.
Руслан Нечипорук народився у Ковелі 15 липня 1978 року. Навчався у школі №5, а згодом у Луцьку здобув фах будівельника. Саме будівництво стало справою його життя. Рідні згадують Руслана як працьовитого та господарського чоловіка із золотими руками, який усе робив на совість.
Важливе місце у його житті посідала родина. У 2003 році Руслан одружився з Мирославою, став люблячим чоловіком і справжнім батьком для її доньки Олени. Того ж року у подружжя народився син Денис.
Руслан був турботливим та уважним до близьких, любив готувати для родини, працювати по господарству та робити дружині приємні несподіванки. Для дітей він був надійною опорою та мудрим порадником.
5 травня 2022 року Руслана мобілізували до лав Збройних сил України. Спочатку він служив у тиловій частині. Там, окрім виконання військових обов’язків, допомагав облаштовувати та ремонтувати приміщення для побратимів, використовуючи свої професійні навички будівельника.
У січні 2025 року Руслана перевели до 35-ї окремої бригади морської піхоти. Після проходження навчання він вирушив на передову у Волноваський район Донецької області, де служив гранатометником десантно-штурмового відділення.
У цивільному житті Руслан був тихим, скромним і небагатослівним. На війні він став рішучим та цілеспрямованим бійцем, на якого могли покластися його побратими.
Перед першим і водночас останнім бойовим виходом Руслан відчував особливу тривогу. Це рідні зрозуміли під час телефонної розмови — у його голосі звучало хвилювання. На згадку дружині залишилося останнє фото, яке він встиг надіслати того дня.
22 березня 2025 року Руслан вирушив на бойове завдання. Наступного дня, 23 березня, матрос, гранатометник десантно-штурмової роти батальйону морської піхоти військової частини А0216 Руслан Володимирович Нечипорук загинув поблизу населеного пункту Андріївка Волноваського району Донецької області.
Через неможливість евакуювати тіло воїна з поля бою його рідним довелося чекати 16 місяців, перш ніж Захисник зміг повернутися додому.
У Руслана залишилися дружина Мирослава, син Денис, донька Олена, брати Святослав та Артем, сестра Людмила, рідні, друзі та побратими.
Війна забрала у родини плани на майбутнє — облаштувати придбаний будинок, більше часу проводити разом і просто жити своїм життям. Однак пам’ять про Руслана залишиться з його рідними, друзями та побратимами.
Оксана Багнова від імені всієї громади висловила співчуття родині та близьким загиблого Захисника.
Руслана Нечипорука поховали на Алеї Героїв міського кладовища.
Світла та вічна пам’ять воїну.
