У Ковелі попрощалися з кіборгом і добровольцем Андрієм Луциком
У Ковелі попрощалися з Андрієм Луциком — добровольцем, учасником бойових дій, захисником Донецького аеропорту та людиною, яку друзі й знайомі згадують як надійного, сильного та доброго чоловіка.
У 2014 році Андрій добровільно пішов захищати Україну у складі 80-ї десантно-штурмової бригади. Він воював у Ласточкиному, Пісках та Водяному, а також понад місяць утримував Донецький аеропорт у складних зимових умовах.
Після бойових дій наслідки війни позначилися на його здоров’ї. Андрій переніс численні операції та понад 10 років боровся з наслідками пережитого. Попри складні випробування, він продовжував жити, будувати плани та допомагати іншим.
Друзі та знайомі згадують Андрія не лише як воїна, а насамперед як людину, яку любили, поважали й цінували.
«Дуже важко писати про нього в минулому часі. Він стільки пройшов, стільки витримав, стільки років боровся за життя після Донецького аеропорту, скільки планів у нас було.
Для багатьох Андрій — захисник, воїн, людина великої сили. Для мене ще й товариш, якого я знала, поважала і дуже цінувала. Надійний, гідний, справжній.
Дуже боляче усвідомлювати, що його більше немає», — Наталія Ариванюк.
Наталя Попова згадує Андрія як одного зі своїх надійних друзів:
«Не стало захисника Донецького аеропорту, прекрасної Людини і Друга, що понад 10 років боровся за життя після того, як вижив у ДАПі. Щирі співчуття дружині і синам. Андрій був одним із моїх небагатьох надійних друзів-чоловіків. Не можу прийняти… Серце плаче».
Про службу Андрія та його особисті якості розповіла Інна Поліщук:
«Андрій — доброволець. У 2014 році пішов захищати Україну в складі 80-ї десантно-штурмової бригади. Пройшов Ласточкине, Піски, Водяне. Тримав Донецький аеропорт у страшний мороз — цілий місяць… Війна забрала в нього здоровʼя. Потім було багато операцій і років боротьби з її наслідками.
Але якщо запитати мене, яким я памʼятаю Андрія, то першими чомусь згадуються зовсім не війна і не лікарні. Згадуються його оптимізм і жарти. Думаю, кожен, хто знає сімʼю Луциків, підтвердить: це люди з якоюсь неймовірною кількістю віри й оптимізму всередині. І дуже багато цього завжди йшло саме від Андрія.
Памʼятаю його і у 2022-му. Наш склад, перші дні повномасштабного вторгнення. Ми вже розуміли, що перед нами новий величезний виклик, але ще зовсім не розуміли, що буде завтра. Було страшно. Було багато роботи. Ми просто робили те, що могли.
А Андрій, коли приходив, завжди приносив із собою якийсь жарт і той свій оптимізм, якого тоді всім дуже бракувало.
Сьогодні дуже хочу зафіксувати цю памʼять про нього. Хочу зафіксувати, що Андрій — Герой, який віддав Україні своє здоровʼя, а зрештою — і життя.
Хочу ще раз зафіксувати просту річ: ця війна почалася у 2014 році» – Інна Поліщук.
Святослава Зеленкова також поділилася спогадами про Андрія:
«Думала, таке не можливо… Андрій був такий сильний, повний життя, завжди готовий прийти на допомогу. Царство небесне, світла памʼять…»
Андрій Луцик залишив по собі пам’ять про людину, яка, пройшовши через важкі випробування війною, продовжувала підтримувати інших та залишалася поруч із близькими й друзями.
Учора Ковель провів Андрія Луцика в останню земну дорогу. Захисника поховали на Алеї Героїв міського кладовища.
Вічна пам’ять Андрію Луцику.
У 2014 році Андрій добровільно пішов захищати Україну у складі 80-ї десантно-штурмової бригади. Він воював у Ласточкиному, Пісках та Водяному, а також понад місяць утримував Донецький аеропорт у складних зимових умовах.
Після бойових дій наслідки війни позначилися на його здоров’ї. Андрій переніс численні операції та понад 10 років боровся з наслідками пережитого. Попри складні випробування, він продовжував жити, будувати плани та допомагати іншим.
Друзі та знайомі згадують Андрія не лише як воїна, а насамперед як людину, яку любили, поважали й цінували.
«Дуже важко писати про нього в минулому часі. Він стільки пройшов, стільки витримав, стільки років боровся за життя після Донецького аеропорту, скільки планів у нас було.
Для багатьох Андрій — захисник, воїн, людина великої сили. Для мене ще й товариш, якого я знала, поважала і дуже цінувала. Надійний, гідний, справжній.
Дуже боляче усвідомлювати, що його більше немає», — Наталія Ариванюк.
Наталя Попова згадує Андрія як одного зі своїх надійних друзів:
«Не стало захисника Донецького аеропорту, прекрасної Людини і Друга, що понад 10 років боровся за життя після того, як вижив у ДАПі. Щирі співчуття дружині і синам. Андрій був одним із моїх небагатьох надійних друзів-чоловіків. Не можу прийняти… Серце плаче».
Про службу Андрія та його особисті якості розповіла Інна Поліщук:
«Андрій — доброволець. У 2014 році пішов захищати Україну в складі 80-ї десантно-штурмової бригади. Пройшов Ласточкине, Піски, Водяне. Тримав Донецький аеропорт у страшний мороз — цілий місяць… Війна забрала в нього здоровʼя. Потім було багато операцій і років боротьби з її наслідками.
Але якщо запитати мене, яким я памʼятаю Андрія, то першими чомусь згадуються зовсім не війна і не лікарні. Згадуються його оптимізм і жарти. Думаю, кожен, хто знає сімʼю Луциків, підтвердить: це люди з якоюсь неймовірною кількістю віри й оптимізму всередині. І дуже багато цього завжди йшло саме від Андрія.
Памʼятаю його і у 2022-му. Наш склад, перші дні повномасштабного вторгнення. Ми вже розуміли, що перед нами новий величезний виклик, але ще зовсім не розуміли, що буде завтра. Було страшно. Було багато роботи. Ми просто робили те, що могли.
А Андрій, коли приходив, завжди приносив із собою якийсь жарт і той свій оптимізм, якого тоді всім дуже бракувало.
Сьогодні дуже хочу зафіксувати цю памʼять про нього. Хочу зафіксувати, що Андрій — Герой, який віддав Україні своє здоровʼя, а зрештою — і життя.
Хочу ще раз зафіксувати просту річ: ця війна почалася у 2014 році» – Інна Поліщук.
Святослава Зеленкова також поділилася спогадами про Андрія:
«Думала, таке не можливо… Андрій був такий сильний, повний життя, завжди готовий прийти на допомогу. Царство небесне, світла памʼять…»
Андрій Луцик залишив по собі пам’ять про людину, яка, пройшовши через важкі випробування війною, продовжувала підтримувати інших та залишалася поруч із близькими й друзями.
Учора Ковель провів Андрія Луцика в останню земну дорогу. Захисника поховали на Алеї Героїв міського кладовища.
Вічна пам’ять Андрію Луцику.