У Ковелі попрощалися з 33-річним морським піхотинцем Павлом Коломійчуком
У Ковелі провели в останню дорогу Павла Коломійчука — старшого сержанта, головного сержанта реактивної артилерійської батареї військової частини А4935. Морський піхотинець загинув 20 вересня внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в районі населеного пункту Дмитрівка Синельниківського району Дніпропетровської області. Йому було 33 роки.
Павло певний час жив із родиною на Житомирщині, навчався у Рівному, працював у Луцьку та Чернівцях. Поховали його у Ковелі — місті, звідки родом його дружина Ірина.
Майбутній воїн народився у Приморському краї росії, де його батько, військовий, проходив службу. Коли Павло був маленьким, родина повернулася в Україну — до Звягеля на Житомирщині. Там минули його дитинство та юність.
Рідні згадують Павла як інтелігентного, поміркованого та виваженого чоловіка, добру й харизматичну людину з прекрасним почуттям гумору. Він умів точно й водночас легко висловлювати свої думки.
Павло обрав фах актора драматичного театру і кіно та вступив до Рівненського державного гуманітарного університету. Саме під час навчання у Рівному він познайомився з Іриною — ковельчанкою. Згодом вони почали зустрічатися й ще студентами одружилися.
Після університету Павло не став працювати за фахом. Він влаштувався у магазин «Юск», де швидко проявив організаторські здібності та вміння працювати з людьми. Згодом став керуючим магазином у Луцьку, а потім отримав таку ж посаду в Чернівцях.
Саме там родину застала повномасштабна війна. Подружжя чекало на народження доньки. Юля з’явилася на світ у березні 2022 року під звуки повітряної тривоги, а через кілька годин її мама вже перебувала з новонародженою дитиною в укритті.
Доньку назвали Юлею — саме так хотів Павло. За словами Ірини, дівчинка дуже схожа на батька не лише зовні, а й характером.
Подружжя будувало спільні плани та мріяло про майбутнє. Павло не раз говорив дружині, що війна буде тривалою і зрештою торкнеться кожної української родини, тому кожен має бути готовим захищати свою країну.
6 жовтня 2023 року Павла мобілізували. Військову підготовку він проходив в Україні та Великій Британії. Після цього служив у морській піхоті, якою дуже пишався.
У війську Павло швидко знайшов своє місце та став близьким до побратимів. Коли йому запропонували перейти на роботу з документами, він відмовився, адже хотів залишатися на передовій. Своїм побратимам говорив: «хто, як не ми».
Військову службу проходив на Донеччині, Сумщині, Херсонщині та Дніпропетровщині. Окрім виконання безпосередніх завдань, Павло допомагав своєму підрозділу зі збором коштів на автомобілі, організовував збори та звітував про них у соціальних мережах.
У цій діяльності йому допомагали акторський досвід, креативність та вміння спілкуватися з людьми.
Особливий зв’язок у Павла був із донькою. Більшість свого життя Юля бачила тата через екран телефону. Під час розмов вони часто усамітнювалися, адже мали свої теми та маленькі секрети.
Однією з мрій Павла було отримати блакитний берет українських морських піхотинців, який вручають після проходження відповідних випробувань.
Минулого тижня він успішно склав цей іспит і повідомив дружині:
Однак 20 вересня сталася трагедія. Павло загинув унаслідок дорожньо-транспортної пригоди поблизу населеного пункту Дмитрівка Синельниківського району Дніпропетровської області.
Про життя, родину та службу Павла під час громадянської панахиди на площі Героїв Майдану розповіла секретар міської ради Оксана Багнова.
Від імені громади вона висловила співчуття дружині воїна Ірині, маленькій доньці Юлі, батькам Павла — Марії Панасівні та Володимиру Миколайовичу, бабусі, брату Артему та його родині, батькам Ірини — Людмилі Володимирівні та Сергію Семеновичу, а також усім рідним, друзям і побратимам.
Павла Коломійчука згадують як добру, інтелігентну, дотепну та цілеспрямовану людину, віддану своїй родині, побратимам і Україні.
Воїна поховали на Алеї Героїв міського кладовища.
Вічна пам’ять Павлу Коломійчуку.
Павло певний час жив із родиною на Житомирщині, навчався у Рівному, працював у Луцьку та Чернівцях. Поховали його у Ковелі — місті, звідки родом його дружина Ірина.
Майбутній воїн народився у Приморському краї росії, де його батько, військовий, проходив службу. Коли Павло був маленьким, родина повернулася в Україну — до Звягеля на Житомирщині. Там минули його дитинство та юність.
Рідні згадують Павла як інтелігентного, поміркованого та виваженого чоловіка, добру й харизматичну людину з прекрасним почуттям гумору. Він умів точно й водночас легко висловлювати свої думки.
Павло обрав фах актора драматичного театру і кіно та вступив до Рівненського державного гуманітарного університету. Саме під час навчання у Рівному він познайомився з Іриною — ковельчанкою. Згодом вони почали зустрічатися й ще студентами одружилися.
Після університету Павло не став працювати за фахом. Він влаштувався у магазин «Юск», де швидко проявив організаторські здібності та вміння працювати з людьми. Згодом став керуючим магазином у Луцьку, а потім отримав таку ж посаду в Чернівцях.
Саме там родину застала повномасштабна війна. Подружжя чекало на народження доньки. Юля з’явилася на світ у березні 2022 року під звуки повітряної тривоги, а через кілька годин її мама вже перебувала з новонародженою дитиною в укритті.
Доньку назвали Юлею — саме так хотів Павло. За словами Ірини, дівчинка дуже схожа на батька не лише зовні, а й характером.
Подружжя будувало спільні плани та мріяло про майбутнє. Павло не раз говорив дружині, що війна буде тривалою і зрештою торкнеться кожної української родини, тому кожен має бути готовим захищати свою країну.
6 жовтня 2023 року Павла мобілізували. Військову підготовку він проходив в Україні та Великій Британії. Після цього служив у морській піхоті, якою дуже пишався.
У війську Павло швидко знайшов своє місце та став близьким до побратимів. Коли йому запропонували перейти на роботу з документами, він відмовився, адже хотів залишатися на передовій. Своїм побратимам говорив: «хто, як не ми».
Військову службу проходив на Донеччині, Сумщині, Херсонщині та Дніпропетровщині. Окрім виконання безпосередніх завдань, Павло допомагав своєму підрозділу зі збором коштів на автомобілі, організовував збори та звітував про них у соціальних мережах.
У цій діяльності йому допомагали акторський досвід, креативність та вміння спілкуватися з людьми.
Особливий зв’язок у Павла був із донькою. Більшість свого життя Юля бачила тата через екран телефону. Під час розмов вони часто усамітнювалися, адже мали свої теми та маленькі секрети.
Однією з мрій Павла було отримати блакитний берет українських морських піхотинців, який вручають після проходження відповідних випробувань.
Минулого тижня він успішно склав цей іспит і повідомив дружині:
«Я це зробив. Тепер я істинний морський піхотинець, один із найбільших страхів москаля і власник одного з найпочесніших звань в будь-якій армії світу. Так що, я радий, що в мене вийшло».На цих вихідних Павло мав разом із побратимами їхати у тилову частину України, щоб забрати автомобіль для підрозділу, на який військовослужбовці зібрали кошти.
Однак 20 вересня сталася трагедія. Павло загинув унаслідок дорожньо-транспортної пригоди поблизу населеного пункту Дмитрівка Синельниківського району Дніпропетровської області.
Про життя, родину та службу Павла під час громадянської панахиди на площі Героїв Майдану розповіла секретар міської ради Оксана Багнова.
Від імені громади вона висловила співчуття дружині воїна Ірині, маленькій доньці Юлі, батькам Павла — Марії Панасівні та Володимиру Миколайовичу, бабусі, брату Артему та його родині, батькам Ірини — Людмилі Володимирівні та Сергію Семеновичу, а також усім рідним, друзям і побратимам.
Павла Коломійчука згадують як добру, інтелігентну, дотепну та цілеспрямовану людину, віддану своїй родині, побратимам і Україні.
Воїна поховали на Алеї Героїв міського кладовища.
Вічна пам’ять Павлу Коломійчуку.
