1. Головна
  2. Новини
  3. Перша на Волині стаття у ЗМІ про Різдво в радянські часи була із Ковеля

Перша на Волині стаття у ЗМІ про Різдво в радянські часи була із Ковеля

Пленуми, репортажі з райкомів та фабрик і жодного слова про Різдво! Так виглядали перші шпальти різдвяних номерів волинських газет в останні роки Радянського Союзу. Наче зумисно «вилизані» і «вичищені». Пише журналістка Першого Олена Лівіцька.
Репортаж про Різдво у газеті за 9 січня 1990 року

Ні вітань, ні згадок. І лише у номері за 9 січня від 1990-го року – перша стаття із заголовком «Різдво у Ковелі». Фактично – репортаж із різдвяної служби у храмі. Автор – відома волинська журналістка Валентина Штинько. Тоді ще – заввідділом пропаганди та агітації газети, що фактично була рупором Волинського обкому КПУ.

Ми пройшлися сторінками старих газет, щоб показати, якою ціною далося волинянам те, що нині, здавалося б, банальне і звичне – різдвяні вітання і різдвяні шпальти.

Січневі підшивки волинських газет у радянські роки виглядають далеко не так святково, як нинішні ЗМІ. 1987, 1988, 1989, 1990-й... Фактично агонія Радянського Союзу. Газета «Радянська Волинь» - у дусі часу.

Святковими виглядали тільки новорічні – перші у році – номери видань. Там промови Михайла Горбачова. Фото луцької ялинки. Новини із заводів та фабрик про те, як колективи відзначають Новий рік.
З газети «Радянська Волинь» за 1 січня 1987 року

Хіба в новорічних номерах хтось дозволяв у репортажах згадати, що десь героями заходів були, крім Діда Мороза, ще й «щедрувальники» і співали «ой радуйся, земле, рік новий народився». А далі – жодних традицій, колядок, щедрівок, жодних згадок про Василя та Водохреще. Наче й не було.

І це попри те, що традиції були живі. Що у тих храмах, які працювали на Волині, були різдвяні служби, що у волинських оселях від бабусь до внуків передавалися колядки і віншування. Друкований орган «Волинського обласного комітету Комуністичної партії України та обласної ради народних депутатів» просто не міг цього собі тоді дозволити.

І раптом у газеті «Радянська Волинь» за 9 січня 90-го року на останній шпальті – стаття «Різдво у Ковелі». Центральне фото – бабусі ставлять свічки у церкві.

Журналістка в ковельському соборі: пережиток чи свято?
То фактично – репортаж із храму. Але підзаголовок підстраховує: «Роздуми з приводу давнього народного свята». Як і чому автор, а це Валентина Штинько, опинилася у церкві на Різдво, не розповідає. Починає – дипломатично, з Гоголя.

«Пригадуєте у Гоголя: останній день перед різдвом минув (Різдво тут ще пишуть з маленької букви, - авт.)...».

Потім нагадує всім Олену Пчілку.

«Чи не такої пори вперше вирушив із вечерею до своїх хрещених малий Омелько, герой оповідання Олени Пчілки «Збентежена вечеря», яке авторка назвала ще й різдвяною пригодою, що сталася тут, на ковельській землі?».

Мовляв, тоді, у 1906-му, то була розповідь про добро і благородність простих людей та нещирість і фарисейство мешканців панського дому.

«Свого сина я ні разу не споряджала з вечерею до хрещених батьків, їх у нього просто нема. Ніхто й у наш дім вечері не приносив. Та й знайомі, не пригадую, щоб хвалилися такою подією. З тієї простої причини, що нема більш у нас цієї чудової народної традиції, вмерла вона не без нашої пасивної чи й активної допомоги», - робить висновок авторка.

«Категорично й беззастержно проголосивши релігію опіумом, з водою, як кажуть, вихлюпнули й дитя», - каже вона, а відтак наголошує, що настав час реставрувати не тільки історичні пам’ятки, а й повертати пам’ять.

Бо «вистачило ж нам розуму збагнути, що ялинка, яка до революції називалася «різдвяною» і тому була надовго заборонена, може мати цілком світський характер і називатися новорічною», міркує журналіст. То може, не такий уже й пережиток те саме Різдво?

Тим часом у ковельському Воскресенському соборі триває служба. На фото видно, що у церкві присутні і чоловіки в костюмах з краватками. Тоді то, очевидно, просто поважні прихожани: начальство у церкви ще не ходило.

«Привело мене сюди бажання глибше розуміти людей, які приходять у храм з істинною вірою, - зауважує Валентина Штинько. – Доки я роздивлялася навколо і слухала колядки у виконанні цілком злагодженого хору, до храму набилося стільки людей, що жодне відоме мені визначення на зразок яблуку ніде впасти не відбивало реальності».

А люди тихо передавали через голови свічки, промовляли молитви і слухали розповідь про події у Вифлиємі.

«Ловлю себе на думці, - раптом пише автор, - що мені, атеїстові, важко повірити, що люди щиро вірять у цю красиву легенду, але реальність – ось вона, довкола мене».

А закінчує свій репортаж-роздум про доцільність войовничого атеїзму на Волині, де стільки людей тримає в собі віру в Бога, цитатою настоятеля собору благочинного Йосипа Жаборецького.

«Я вже 53-й рік священиком, нагороджений медаллю «За доблесну працю». Двадцять сьомий раз святкую Різдво Христове у цьому храмі. Мене радують ті зміни, що відбуваються останнім часом у церкві», - каже він.

Детальніше дізнатися, про що писали у різдвяних номерах газет за радянських часів і як зміг потрапити репортаж з Ковеля про Різдво на шпальти "Радянської Волині" - читайте на Першому.


#Різдво

Коментарі

Читайте також