У Ковелі гіркі вихідні. Безжальна війна відібрала життя у молодого, світлого, красивого, повного планів і мрій нашого земляка – Владислава Романюка. Тепер йому назавжди — 27. Він жив на вулиці Кияна, навчався у Вербському ліцеї. В університеті на військовій кафедрі отримав офіцерське звання. Хлопець будував плани, жив майбутнім, але настало 24 лютого.
Владислава мобілізували. Він воював в аеромобільних військах. Був командиром взводу. Сьогодні у Ковелі плаче небо, сльози у всіх, хто прийшов провести бійця, попрощатись з ним, віддати шану захиснику нашої України.
“Він би ще міг десятки років жити у нашому місті, країні, на радість нам, батькам, друзям, – звернувся до присутніх під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка. – Владислав був з тих людей, який не боявся ні ворога, ні смерті. Мене дуже вразив один факт. Хлопець розповідав близьким, що завжди мав при собі гранату. Казав, коли постане вибір: полон чи смерть, то він вибере смерть. Так сталося, що смерть обрала його. Підступний ворожий постріл забрав молоде життя. Низький уклін батькам за сина Героя”.
Тільки теплі спогади. Про нього пам’ятають лише найліпше: добрий, чуйний, милосердний. Він любив життя, рідних, друзів. Завжди був готовий прийти на допомогу.
Директорка Вербського ліцею Людмила Дрипа пригадала: “У творі “Моя мрія” Владислав написав, що хотів би, аби завжди було тепло і сонячно. Тепло і сонце завжди було в його серці, яке він віддав за нас, свою країну, аби ми жили під мирним небом. Він прожив дуже коротке, але таке гідне життя”. Спочивай з миром Владиславе. Спасибі тобі за мужність, за Україну, за новий день.
