Шекспірівський сюжет історії кохання: трагедія, що сталася у Ковелі понад 100 років тому

Ця трагедія сталася в Ковелі понад сто років тому. Тоді вона сколихнула, приголомшила містечко: трагічно загинули молоді закохані люди. Та час минув, і про неї забули. Всі подробиці цієї історії знає ковельчанка Марія Батраченко, яка почула її за випадковим збігом обставин.

У центрі Ковеля є старе кладовище. Якимось дивом там уціліли пам’ятники минулих століть. Не торкнулися їх ні революції, ні війни. «Коли заходжу на цвинтар, то спочатку йду до однієї могили, — розповідає пані Марія. — Вона праворуч від входу, біля церкви. Мене ніби притягує туди. Адже я знаю історію людей, які там поховані. А почула її випадково, а може, й не випадково... — розмірковує ковельчанка. — Жінка, яка її розповіла, напевно, хотіла, щоб про цю трагічну любов не забули й наступні покоління.

Через кладовище, аби скоротити дорогу, я ходила до школи. Навіть не ходила, а старалася швиденько прошмигнути через нього, бо дуже боялася. Якось весняного дня поверталася додому, мені було тоді 13 років. Тобто це сталося 1956-го. Несподівано почула схлипування, я аж здригнулася. Біля одного поховання на лавці сиділа жінка в чорному вбранні: капелюшок з вуаллю, довге плаття й рукавички. Я тоді вчилася малювати і дивилася на людей як художник. Тому мене найбільше вразило, коли ця жінка білосніжною хустинкою витирала сльози. Такий вражаючий чорно-білий контраст. Ця незвичайна дама мені нагадала картину Івана Крамського «Незнайомка». А про цю таємничу могилу тоді в Ковелі старші люди згадували, що там поховані брат із сестрою та її коханий. Мені чомусь думалося, що всі вони загинули одного й того ж дня.

Загадкова незнайомка покликала мене. Я присіла поруч на лавці за металевою огорожею, і вона такою вишуканою російською мовою пояснила: «Я приїхала до Ковеля з Петербурга». Уже перша фраза, мене, як радянську піонерку, здивувала. Вона не сказала Ленінград, а назвала по-колишньому: Петербург. Жінка пояснила, що вона остання зі знатної родини Шумовських і спеціально приїхала відвідати могилу Раїси і Володимира. Бо вже, може, ніколи сюди не потрапить.

На пам’ятнику дві потьмянілі світлини: красивої дівчини в капелюшку, ліворуч — юнака у військовій формі. Під ними викарбувано напис: «Раиса Игнатьевна Шумовская, скончалась 1 декабря 1904 года на 18 году жизни» і «Владимір Игнатъевич Шумовскій, скончался 26 мая 1905 года на 19 году жизни». Поряд на другій могилі чорний обеліск без фотографії з підписом: «Борисъ Николаевичъ Гловачевскій, поручикъ 19 Драгунского Кинбурнскаго полка, скончался 19.XII.1904 г. 24 летъ. Миръ праху твоєму». У всіх різна дата смерті.

Дивлячись на пам’ятник, дама в чорному розпочала свою розповідь.
«Дворянська сім’я Шумовських була середнього достатку. Вони виховували двох дітей-близнят: Раїсу і Володю. Коли дівчина підросла, батьки надумали доньку-красуню видати заміж за немолодого, але багатого графа. Рая ж покохала іншого, друга свого брата Володі — поручика Бориса Гловачевського — тоді в нашому місті стояв 19 драгунський кінбурнський полк, — і таємно з ним зустрічалася. Вони гуляли парком, складали плани на майбутнє, збиралися повінчатися і мріяли про діток.

Закохані дізналися про плани Раїсиних батьків, і поручик відразу відправився до них просити руку й серце їхньої дочки. Але старий Ігнатій Шумовський був невблаганним: бідний дворянин Борис Гловачевський — не пара їхній дочці. Батько, можна сказати, вигнав офіцера зі свого кабінету.

Поручик схвильований прийшов на останнє побачення в парку і розповів Раї про розмову з батьками. Тоді дівчина наполягла, що вони повинні померти. Ініціатором була Раїса. Попросила, щоб Борис спочатку вистрілив у неї, а тоді в себе... Вона померла одразу, а він ще промучився 18 днів і помер 19 грудня 1904 року. Закоханих поховали поруч. Але на цьому трагедія родини не закінчилася.

Батьки були приголомшені смертю дочки, і вони свідомо не повідомили синові Володимиру, який навчався тоді в Петербурзі в кадетському корпусі, про цю трагедію. Адже брат дуже любив свою сестру. Несподівано перестали надходити листи від неї та від друга Бориса. Володимир Шумовський щось запідозрив і в травні 1905 року приїхав на батьківщину. Коли дізнався від матері правду, то страшенно розгнівався й відразу пішов на кладовище. Вразливий юнак довго стояв на могилі, витягнув пістолет і вистрілив собі в скроню...

Його поховали в одній могилі з сестрою. А поруч — поручик Гловачевський. Так трагічно закінчилася ця історія».

Події відбувалися в часи Лесі Українки, і цілком ймовірно, що Шумовські були знайомі з Косачами...

Як відомо, події, описані у трагедії Вільяма Шекспіра відбуваються в італійському містечку Верона за 100 кілометрів від Венеції. Туди їдуть туристи з усього світу.

Ковель має своїх Ромео і Джульєтту — Раїсу Шумовську та Бориса Гловачевського — але чомусь цю історію екскурсоводи гостям міста не розповідають.


Автор Кость ГАРБАРЧУК

За матеріалами інтернет-видання “День”

#ІсторіяКовеля #МаріяБатраченко

Ковельський музей просить мешканців міста надати для виставки раритетні світлини

Ковельський музей просить мешканців міста надати для виставки раритетні світлини
З нагоди 500-річчя надання Ковелю Магдебурзького права відкриють серію тематичних фотовиставок «Миті історії». При потребі, після виставок світлини повернуть власникам.

Знімайте відеоролики про Ковель і беріть участь у конкурсі! На переможців та призерів чекають грошові винагороди

Знімайте відеоролики про Ковель і беріть участь у конкурсі! На переможців та призерів чекають грошові винагороди
З нагоди 500-річчя надання Ковелю Магдебурзького права відбудеться конкурс презентаційних відеороликів про місто. (ВІДЕО від ArtFamily “Місто творчих людей”, 2016 рік)

Кожен ковельчанин може стати автором історії свого міста

Кожен ковельчанин може стати автором історії свого міста
Не обов’язково бути істориком чи дослідником. Пишіть про свою родину, вулицю, розвиток туризму і спорту, про природу й екологію, пам’ятки архітектури, відомих постатей, які залишили свій слід в історії Ковеля.

Авторизуватися

Вперше на KovelPost? Приєднуйтесь

Читайте нас також: