Олег Кіндер: «Для мене наша громада – теж моя родина, для якої живу та працюю»

«Мій дім – моя фортеця», – для міського голови Ковеля Олега Кіндера цей вираз означає не високі стіни і міцні ворота, а насамперед місце, де він відпочиває від службових клопотів та насолоджується спілкуванням із родиною. Дні, коли вона збирається за одним столом, особливо дорогі, тож, залишивши на завтра мерські клопоти, переводить мобільний телефон у режим «не турбувати» і порядкує, як гостинний господар.

Поки дітвора (а в Кіндерів четверо онуків) бавляться з пухнастим котом британської породи і маленьким вертлявим кокер-спаніелем, Олег Олексійович береться чаклувати над якоюсь стравою. Зазвичай за гарної погоди він готує на відкритому вогні бограч, шашлики чи плов. До цього священнодійства не допускає нікого, а коли гості куштують приготовані страви, то неймовірно дивуються кулінарному таланту мера. Гостинне обійстя Кіндерів радо приймає не тільки сина Олега з невісткою Катею, дочку Юлю із зятем Володимиром, чотирьох онуків, а й брата та сестру з сім’ями.

Головне для цієї великої і дружної родини – не частування, а спілкування, розмова, спогади. Старше покоління Кіндерів згадує своє дитинство, батьків (нині вже, на жаль, покійних), від яких перейняли працелюбність та чесність. Як зізнається Олег Олексійович, саме завдяки цим рисам йому вдалося багато досягти в житті.

Олег Кіндер: «Тато, Олексій Остапович, родом із Старовижівщини, працював керівником підсобного господарства у «Ковельпромбуд», згодом на «Ковельсільмаші». Мама, Ніна Василівна, – полтавчанка. На Волинь приїхала після закінчення медучилища, все життя віддала медицині. Хоча жили в місті, тримали чималу господарку, а ми, діти, змалечку допомагали батькам».

Тож навіть тепер, попри ненормований робочий день, який інколи закінчується пізно ввечері, попри часті відрядження до столиці, він знаходить час для того, щоб впорядкувати подвір’я на свій смак, висадити туї чи розбити квітник, не цурається повсякденних справ, до яких потрібно докласти рук: полагодити ворота чи підрихтувати автомобіль.

Олег Кіндер: «Для мене поняття «рідна кров», сім’я, нащадки – чи не найбільша життєва цінність. Маю за правило брати відповідальність на себе і за родину, і за головну справу мого життя: розбудову міста. Це і є ті наріжні камені, основа основ людського буття, що спонукають працювати, розв’язувати складні життєві проблеми, іноді навіть виплескуючи емоції, за які згодом не перестаю себе картати. Але це вже потім, коли охолону від пристрастей у сесійній залі».

Професійна жилка будівельника змушує його завжди оновлювати місто, змінювати обличчя вулиць і мікрорайонів, адже це означає, що Ковель живе, дивиться у майбутнє, незважаючи на переміни вітрів на олімпі влади. Чи не тому саме за останні десять років, відколи працює мером, у місті з’явилося стільки багато новобудов. Сюди прийшли серйозні інвестори – не на рік чи два, а далі, мовляв, побачимо, а всерйоз і надовго.

Завершилося спорудження довгобуду – багатоквартирного будинку для молодих сімей, який мали зводити за державні кошти, але закінчувати довелося за гроші міського бюджету. Міська влада взяла на себе і зобов’язання держави забезпечувати житлом учасників бойових дій на Сході України, і тут міський голова ніскілечки не сумнівався у тому, що діє правильно. Хлопці, які дивилися смерті в очі, мають повне право на земельні ділянки або на нові квартири. Так Кіндер будує майбутнє Ковеля – для молодих ковельчан та їхніх дітей, і для нього його рідне місто – найкраще.

Олег Кіндер: «Друзі, які приїздять до мене в гості з міст-мільйонників, знаючи мій характер, не раз дивувались, як можу жити тут – у провінційному містечку. Хоча мені подобаються великі міста, де постійний рух і гамір, вирує життя, але батьківщину не вибирають. А Ковель – моя батьківщина. Тому не скористався жодною пропозицією, якою б вона спокусливою не була, змінити місце проживання. Навіть тієї, що пов’язана з великою політикою».

Опоненти часто називають його заполітизованим мером – він засновував міський партосередок «Батьківщини» у Ковелі. Вже двадцять років не міняв партійного прапора, попри те, що і самому довелося зазнати переслідувань і тиску, а через політичну упередженість обласних чиновників місто часто недоодержувало чимало коштів для розвитку. Як кажуть, президенти змінюються, а Кіндер залишається мером Ковеля.

Олег Кіндер: «І дружина, і батьки були шоковані, коли дізналися, що йду в політику. Але життя мене рано навчило самостійно розв’язувати багато важливих питань – у 29 років вже був керівником великого колективу, в якому працювала майже тисяча людей. Коли вирішив поборотися за посаду міського голови, дружина була проти. Вона побоювалася, що житиму на роботі. Власне, так і є. Міські клопоти, політична та громадська діяльність, зустрічі і відрядження поглинають час, який міг присвятити сім’ї. Але для мене не існує вибору між сім’єю і роботою, бо вони однаково багато важать для мене».

Він ніколи не виставляє світлин своєї родини у соціальних мережах. Майже ніколи не з’являється на міських заходах разом із дружиною. Не розповідає про свої захоплення, таким способом захищаючи своє приватне життя. Сімейні свята чи ювілеї відзначає у тісному колі. І тільки давні друзі знають, що зі своєю майбутньою дружиною він познайомився на весіллі, де вона була у молодої за
дружку.

Олег Кіндер: «Моя дружина Наталія – лучанка. Вона закінчила Львівський технікум комунального господарства. У нас уже був маленький син, коли мені довелося допомагати їй писати дипломну роботу. Вона весь час працює у Ковельській філії «Волиньгазу», а я ніколи не намагався прилаштувати її на якусь вищу посаду чи в престижну установу. Вдячний Наталі за наших дітей – вони росли самостійними, добре вчилися. Наш син Олег вступив до Київської політехніки. Його зарахували на державну форму навчання без складання екзаменів. Ще студентом став працювати на кіностудії імені Довженка. Ми його не бачили місяцями, а іноді пів року. Тому хотіли, щоб донька навчалася ближче від дому. Так і сталося – Юля успішно закінчила Луцький політехнічний інститут, вийшла заміж, живе і працює в Луцьку. Традиційно відпустки проводили разом із дружиною, хоча, звісно, це не компенсує того часу який віддаю роботі. А тепер відпочиваємо і подорожуємо не тільки удвох, а й з дітьми та онуками. Найбільше щастя – коли зустрічаєш онуків, а вони біжать до тебе, обіймають, цілують, а їхні очі сяють від радості!»

Коли розмова торкається спогадів про молодість, Олег Олексійович згадує свої екстремальні захоплення – чи не звідти, зі студентських років, бажання йти на ризик, випробовувати себе новими справами, жити всупереч обставинам, на перший погляд, непереборної сили і все-таки ставати над ними.

Олег Кіндер: «Захоплювався гірськопішохідним туризмом. Був членом Рівненського обласного туристичного клубу «Азимут». Запам’яталося, як у складі студентського будзагону працював на спорудженні Саяно-Шушенської ГЕС в Хакасії Красноярського краю. У вихідні з друзями вибиралися в тайгу. Тамтешня природа справляла неповторне враження. Але особливо яскраві спогади – про те, як підкорювали маршрути першої та другої категорії складності в Карпатах, а також на Кольському півострові. За Полярним колом серед тундри жили в наметах при температурі мінус 50 градусів. Досі пам’ятаю ті незвичайні відчуття, надто коли з’являлося північне сяйво. Щоб побачити це красиве вражаюче видовище, варто було витрачати сили, долати тисячі кілометрів, терпіти холоднечу».

На старих чорно-білих світлинах у красивому веселому хлопцеві можна впізнати Олега Кіндера, який запалює своєю сміливістю, азартом, відчайдушністю. А чи всі мрії молодості збулися?

Олег Кіндер: «Хоча я навчався в Українському інституті інженерів водного господарства, особливо захоплювався документалістикою, історичними творами. Читав також політичні видання та художню літературу. Здивувався, коли познайомився з Біблією: що в ній було таке, що радянська влада забороняла її? Улюблені твори – Ярослава Гашека «Пригоди бравого солдата Швейка», якого прочитав шість разів, твори Іллі Еренбурга, Артура Хейлі «Аеропорт», «Готель». Можливо, десь в моїй душі досі живе дослідник історії, але нині, на жаль, не вистачає часу на повноцінне читання. Як і більшість молодих людей, «сиджу» в ґаджетах, щоб встигнути за новинами».

Він обрав одну головну справу свого життя. Твердо вірить у те, якщо його дія, порада, рішення – не має значення, велике чи мале – допомогли людям, хоч трішки зробили їхнє життя кращим, полегшили його, дали надію, то цей день вже не прожитий марно.

Олег Кіндер: «Не питайте, що ваша країна може зробити для вас. Запитай себе, що ти зробив для своєї країни», – казав Джон Кеннеді. Я теж сповідую такий принцип: що зробив для Ковеля, аби було краще його жителям, бо для мене наша громада – теж моя родина, для якої живу та працюю».



Автор - Ніна Грицюк для газети "Твій вибір"


#ОлегКіндер

Коментарі

Читайте також

Освітян Ковеля з професійним святом вітає міський голова Олег Кіндер

Освітян Ковеля з професійним святом вітає міський голова Олег Кіндер
Сьогодні у всіх є гарний привід подзвонити своєму вчителеві або ж зайти до нього з букетом осінніх квітів, аби привітати зі святом, подякувати за науку і побажати натхнення, мудрості й терпіння в нелегкій учительській справі.