На Волині зустрів кохання всього свого життя, - розповідь про загиблого на Сході ковельчанина

Анатолію Шиліку рано довелося подорослішати. Коли йшов у перший клас, помер тато. Мама Ганна Іванівна працювала вихователькою у дитячому садку у Нижніх Сірогозах на Херсонщині. Єдиним помічником після смерті чоловіка став семирічний Толік.

– Я могла і будинок залишити на нього, і господарство. Свиней, курей, качок тримали. Він всьому їсти дасть. Та й менший на три роки братик Саша під його наглядом ріс, не може без сліз згадувати свого старшенького Ганна Іванівна Шилік.


Він йому був і за тата, і за маму. Канікули Толя Шилік проводив у діда з бабою на Волині, а коли став старшокласником, почав підробляти – пас телят і корів. Зароблені гроші, всі до копієчки, віддавав мамі.

– Ми жили дуже небагато. Але Толя примудрявся робити мені подарунки на 8 Березня. Я йому 5 копійок на пиріжки в школу давала. Він не купував, економив і на свято обов’язково квітами вітав.


Найзаповітнішою мрією Анатолія Шиліка було бажання стати льотчиком. Він вступив до Васильківського військового авіаційно-технічного училища. Та не судилося хлопцеві у небі літати – навчальний заклад потрапив під реорганізацію. Багато його однокурсників переводилося доучуватися в Росію. А він пішов у Суми вчитися на артилериста.

– Дзвонить після випускного і так радісно у слухавку говорить: «Мамо, я їду додому!» Я аж злякалася, подумала: невже диплома не дали? А його, виявляється, по розподіленню у Ковель у військову частину направили.


Тут, на рідній для його душі Волині, Анатолій Шилік зустрів кохання всього свого життя – Альону.

– Познайомилися 6 грудня, на День армії, у спільних друзів. Ми якось одразу звернули увагу один на одного, – пригадує ті щасливі дні Альона.У нього неможливо було не закохатися. Він був джентльменом. Дуже гарно залицявся. Міг останні гроші потратити, щоб купити мені серед зими квіти. Цей мужчина знав, чого хоче від життя, і я була за ним як за кам’яною стіною.


Анатолій і Альона не зволікали з одруженням. Вони ніби передчували, що доля відміряла їм недовге щастя. У 2000-му у них народилася донечка Таня, а перед самою війною - син Артемко.

Анатолій у передвоєнні роки тяжко і багато працював. Він пішов з армії і став займатися власним бізнесом. Адже у нього була мрія – побудувати для сина хату. Так вона і не збулася.

Капітана Шиліка мобілізували одним із перших. Разом зі своєю мінометною батареєю пройшов усі найгарячіші точки війни влітку 2014-го року в Луганській, а потім – і у Донецькій областях.

В ніч з 24 на 25 серпня блокпост неподалік Іловайська, на якому перебувала мінометна батарея капітана Шиліка обстрілювали ворожі «Нони». Від одного з пострілів загорівся тент на машині ГАЗ-66. Анатолій Шилік особисто кинувся її гасити. На допомогу капітану з укриття вибігли й інші бійці. Коли вони всі були поруч з машиною, прилетіло ще декілька снарядів «Нони». Тієї ночі під Многопіллям і Кутейниковим загинуло 17 чоловік з 51-ї бригади.

Джерело - Вісник+К


#ДопомогаАТО

Додати коментар

Ваше ім’я:
Текст:

Читайте також